В Україні стабільно, за кордоном “глибоко занепокоєно”

ПОНЕДІЛОК, 15 ВЕРЕСНЯ. Гальмує банкомат. Зібрав поза собою чергу, чекаю вибуху народного гніву. Та не так сталося. Один каже: “Може допомогти?”. Друга заборсалась у пакеті: “Діду, ой… Мужчина! Може вам окуляри? В мене є на плюс і на мінус”. Тобто, до мене особисто поставились людяно, з емпатією, навіть. Пояснив, що сам я дієспроможний, тобто при тямі, цифри і кнопки бачу, та ось техніка не реагує. Допустив домовлятись з цим банкоматом усіх охочих та пішов шукати собі кращий. Десь через півгодини, повертаючись, бачу, що черга біля банкомату перетворилась на мітинг, градус обурення зростає. Гомонять вже не про банкомат, що гальмує. Люди демонструють громадянську небайдужість, їм багато що не до вподоби: в. о мера і попередній мер, і місцева влада в цілому, дуже не люблять ТЦК і ухилянтів, погано кажуть про Офіс Президента, місцеву поліцію, суди, комунальні підприємства, ціни на ринку. Ще трохи і вибухне Майдан! Такий невеличкий “майданчик” біля гальмуючого банкомату. Аж соромно, що з мене все почалось.

ВІВТОРОК, 16 ВЕРЕСНЯ. Зранку немає води. Не критично! Батарея пляшок із стратегічним запасом давно є невід’ємною частиною інтер’єру. Гріти дорого та ліньки, можна позагартовуватись, поки за вікном плюс. Ага, виявляється, вночі були БпЛА, тож я не загартовувавсь, а незламно терпів наслідки. Ай, молодець! Кахи-кахи. Знов десь бабахає, але слухати ніколи. Йду спілкуватись із старшим колегою. Тобто, колега він тільки як журналіст, а ще знаний багато чим. Виявляється, що до того ж і фотограф. Древні, майже антикварні фотокамери, світлини 60-70-х років про те, що справді варто зберегти з тих “колгоспно-радянських” часів. І сучасний паркан, розбитий сусідською ракетою – це вже про сьогодення.

СЕРЕДА, 17 ВЕРЕСНЯ. Тягну культурно-мистецьку тему далі. Мій приятель – скульптор. Нещодавно виліпив одного покійника. На замовлення травмованих втратою, але заможних родичів. Все спромігся зробити як слід: і на повен зріст, і щоб був схожий, але й виглядав пристойно. Одне ніяк не вдається – гроші від замовників отримати. Каже, що відчуває творчу кризу на тлі екзистенційного нігілізму. Он як! Сам я на монументальній скульптурі не розуміюсь, поділився з митцем тютюном і порадою: “Натякни їм, що бідний художник образити може кожного”. Ось через такі дрібниці світ недосконалий!

ЧЕТВЕР, 18 ВЕРЕСНЯ. Рідкісний момент серед дня: дощ вже пройшов, люди ще не повилазили. Крокую і уявляю, що все навкруги моє. До речі, хмарно, дрони також десь поховались. Унікальне явище: продавчиня в магазині відмовляла від покупки: “На ринку такі ж самі помідорчики по 30, а за ці накручують аж до 60-ти! Ні, це вже вобще!”. Із вдячності купив дві штуки. Перевірив ринок – чутки перебільшені, там не по 30, а по 25! Сезонна турбулентність ціноутворювання.

П’ЯТНИЦЯ, 19 ВЕРЕСНЯ. Сьогодні відстежую динаміку зміни цін на харчі. Ходжу ринком і робиться сумно від розуміння того, що все йде належним чином. Тобто, за логікою реального життя, де наразі немає місця покращенням. Аби не перейматись, згадав, що взагалі життя цікаве і, якщо потерпіти, є перспектива побачити й не такі дива.

СУБОТА, 20 ВЕРЕСНЯ. Вранці вибухи. Багато і у швидкому ритмі. Повідомляють про атаку РСЗВ без жертв. Не відволікаюсь, роблю своє. Сьогодні – також щось на кшталт статистики, збір інформації з узагальненням. Розпитую знайомих, які виїхали за кордон, що тамтешні люди думають про нас. Сучасний зв’язок дозволяє. До майбутньої статті, мабуть, не потрапить лише репліка одного незакомплексованого іспанця. Він по скайпу лише показав піднятий кулак на знак цілковитої підтримки і сказав про путіна. По нашому. Оте саме, що про нього вже всі знають, а писати не годиться.

НЕДІЛЯ, 21 ВЕРЕСНЯ. Забув про міжнародну політику. Там лише росіянські літаки і дрони над країнами НАТО – то таке. Вони вже майже глибоко занепокоєні, то чого мені перейматись?! У хаті і поблизу поки стаабільно. Тож, до наступного понеділка!