Урочисте винесення ялинки

ПОНЕДІЛОК, 17 СІЧНЯ. Багато чого змінилося в окремо взятій хаті після відключення опалення, видалення безнадійно протікаючого радіатора та нового заповнення системи по всьому під’їзду. Для сусідів зробився майже епічним героєм: “Це через нього відключали, а ще в газеті працює!” Дякую, добрі люди, але який зв’язок? І мерзнути вам довелося кілька годин, і трапилась ця невеличка аварія аж ніяк не через мене – така собі проста посмішка Фортуни. Тільки один дядько поспівчував біля ліфта: “Ну як, мерзнете?!” “Ні, аж упрів!” – вдячно збрехав у відповідь. Дядько розважив кількома бувальщинами про те, як рвало у людей труби, як текла вода з дев’ятого поверху у підвал, як замикало електрику і таке інше. Філософія буття. Чи побуту. Дуже приємно поспілкувалися з сусідом, аж відчув себе повноцінним персонажем тієї пригоди, що зветься життям. Гріюсь чаєм, не звертаю уваги на дурниці. Пора прибирати ялинку. Ні, хай ще побуде!

ВІВТОРОК, 18 СІЧНЯ. Дізнався, що в Сумах з’явився новий, особливо досконалий тип ковіду. “В нас на роботі вже вісім людей захворіли!” – повідомила якась жіночка на тролейбусній зупинці. Люди відступили від неї хто на крок, а хто і далі. Але незабаром всі залізли в один спільний тролейбус, який повіз кожного до його власної долі. Люди не дуже сумують, обмінюються думками, що всі ми скоро перехворіємо, хтось одужає, хтось таки ні, а скоро велике свято, отже “з празничком”. Бадьорі мої земляки, треба й собі налаштуватись позитивно.

СЕРЕДА, 19 СІЧНЯ. Водохреще. Свято відчувається у повітрі, біля церков продають оберемки різних корисних і дуже пахучих рослин. Придбав собі чебрець та ромашку, та і ялинка ще лишилась в хаті. Приємний затишок, аби ще не “холодомор”! Хресний хід і вірус не заважають одне одному. Вважається, що сьогодні вся вода набуває особливих цілющих якостей, тому треба зробити стратегічний запас. Багато земляків з пляшками біля храмів. Стрибати в ополонку – старовинний звичай, підтримати який фізично не маю мужності, але подумки з цими відчайдухами! Серед моїх знайомих є справжні фанати зимових водних процедур. Одному дідусеві вже далеко за 80, а він ще як новенький. Як у кожній важливій справі, глядачів і вболівальників набагато більше, ніж тих, хто пірнає в святу, але дуже холодну воду.

ЧЕТВЕР, 20 СІЧНЯ. Отримав цікаве доручення – написати про ковзанки, аматорський хокей, де і за скільки можна покататися на ковзанах у нашому місті. Думав, що впораюсь залюбки, та не судилося. На стадіоні “Авангард” зробив один маленький хибний крок і впав. Ні, гепнувсь. Та так, що відібрало всю праву половину організму. Халепа! Бува й таке, бува і гірше. Голова ціла, решта налагодиться.

П’ЯТНИЦЯ, 21 СІЧНЯ. Досі чую про святкові знижки, хоча всі зимові свята начебто минули. Намагався знайти знижки на базарі – немає. Ціни якісь хижі. Та якось завантажив свій “споживчий кошик”, навіть вистачило на “Кіндерсюрприз» для одного знайомого шестирічного чолов’яги. Отримав від цього філософа питаннячко: “А коли Ви були малі, скільки Вам було років?”. Щоб не пошитися в дурні, перевів розмову на інше, але питання досі непокоїть.

СУБОТА, 22 СІЧНЯ. Суми вкрило снігом. Особливо відчутно це в одноповерхових, приватних закутках міста. Люди з лопатами героїчно відкопуються, проривають вузенькі стежки. Вся техніка працює у центрі міста, але її і тут недостатньо, як виявляється. Пізно ввечері біля мого будинку безнадійно загрузла якась “Тойота”. Допомагав пхати імпортну техніку, згадував відому картину Рєпіна про бурлаків, радів, що досі без власної машини. Пішки – воно повільно, але надійно.

НЕДІЛЯ, 23 СІЧНЯ. Підсумки тижня. Відсвяткували все, що можна. Тільки завтра почнеться буденне життя, яке є очікуванням чергових свят. Урочисто виніс ялинку.