Український Пікасо з Сумщини

Великий український графік, живописець. Яскравий представник українського й світового авангарду. Був не тільки чудовим новатором, але і теоретиком нового мистецтва. Брав участь у виготовленні ескізів українських грошових знаків. Все це про Олександра БОГОМАЗОВА, непересічного художника, якому у квітні виповнилося б 140 років.

Засновник Першої артілі
Народився Сашко, за одними даними, на території нинішньої Ямпільщини, за іншими – на Великописарівщині в сім’ї бухгалтера. Рано залишився без матері, яка покинула чоловіка й одружилася вдруге. Навчався в гімназії, потім, за наполяганням батька, – у Херсонському земському сільськогосподарському училищі. Заохочуваний рідним дядьком, ходив із ним на етюди. Готувався вступати до Петербурзької академії мистецтв, але наважився 1902 р. записатися до Київського художнього училища. Навчався в Олександра МУРАШКА та Івана СЕЛЕЗНЬОВА, відвідував приватні студії в Москві.

Одружився Олександр із київською художницею Вандою МОНАСТИРСЬКОЮ, яка була музою творчості митця. Ванда була не лише дружиною, але і його музою, вона підтримувала художника в його творчості. Саме їй він присвятив свою основну теоретичну роботу «Живопис і її елементи», яку завершив в 1914 р. Ванда якось написала чоловікові: «Я хочу сказать вам, что вы не обычный смертный в искусстве, это ваша работа возвышенна и глубоко прекрасна, что в ней есть страстная сила линий, движение всех молекул мира…»

У 1915 р. Богомазов продовжував працювати в київських періодичних виданнях, викладав креслення і малювання у школі для глухонімих в Києві. У тому ж році його направили на Кавказ викладати в селі Герюси (тепер Горис) в Нагірному Карабаху у Вищому початковому училищі. Писав картини і малюнки на кавказьку тематику, а у 1917 р. повернуся в Київ, де у нього народилася дочка Ярославна.

У 1917-1918 рр. митець викладав художні дисципліни в Золотоніському комерційному училищі, Київській художньо-ремісничій школі, працював у відділі мистецтва Народного комісаріату освіти УРСР, керував оформленням революційних свят у Києві.

У Боярці на Київщині існує вулиця Олександра Богомазова

Він був одним із засновників Кустарного товариства та Першої артілі художників, першим секретарем профспілки художників Києва. Завідував відділом художньої освіти у Всеукраїнському комітеті художнього мистецтва. Як зазначав кінокритик і есеїст Андрій БЕЗСМЕРТНИЙ, наш земляк оформляв революційні свята, брав участь у роботі агітаційно-санітарного поїзда у складі 12-ї армії, викладав художні дисципліни в Будаєвскій залізничній 4-класній школі (Боярка). Також викладав у Київській художній академії, малював плакати, ілюстрував дитячі книги.

Згодом він став професором Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). «Мистецтво – нескінченний ритм, митець – його чутливий резонатор», – казав Олександр Богомазов своїм студентам.

Повернутий із забуття
У 1923 р. у Олександра загострився туберкульоз, який здобув у роки революцій. Помер у Києві через сім років. Практично відразу після смерті художник був викреслений з історії радянського мистецтва. Наступили 33 роки заборони і забуття.

Під час окупації Києва німці примусово виселили Ванду Монастирську з дому. Вдова завантажила всі картини, малюнки та документи чоловіка на візок-тачку і повезла їх за 15 км до родичів, які жили в київському передмісті Святошино. Після закінчення боїв все було повернуто назад.

Лише в середині 1960-х рр., під час хрущовської «відлиги», його ім’я і творча спадщина були заново відкриті групою молодих київських мистецтвознавців. Після тривалого забуття перша виставка Богомазова відбулася в 1966 р.в Києві в Будинку літераторів. Потім знову – мовчання на довгі роки. Після розвалу СРСР його твори посмертно експонувалися на багатьох зарубіжних виставках у Венеції, Цюріху, Токіо, Тулузі. Його картини знаходяться у зборах Національного художнього музею України, в Музеї Соломона Гуггенхейма і Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, Техаському університеті США, Музеї Людвіга в Кельні.