У колекції сумчанина Миколи Михайліченка близько 400 історичних фото

Микола Михайліченко: «Найцікавіше у колекціонуванні старих фото – змусити світлину заговорити»

Давні фото можуть багато розповісти про історію країни, міста чи власної родини. Більшість українців обмежується старими фото тільки у родинному альбомі, однак для багатьох – це захоплення всього життя. Микола МИХАЙЛІЧЕНКО – кандидат історичних наук, викладач Сумського національного аграрного університету – вже багато років збирає історичні світлини періоду І світової війни та Української революції 1917-21 рр. Втім, тільки цими темами його інтерес не обмежується. Ми говорили з ним про колекцію знімків і історію, яка стоїть за кожною із них.

r: Чому ви почали колекціонувати фотографії?
Микола Михайліченко: Все почалося після того, як у мережі почали з’являтися сайти-аукціони, на яких можна було придбати історичні світлини зі всієї України. До цього можливості їх колекціонування обмежувалися лише декількома антикварними «точками» у Сумах, у яких вибір був невеликий. Колись давно починав збирати австрійські нагороди, але потім це стало нецікаво.

Вдруге колекцію почав збирати десять років тому з … військових ґудзиків. Першим придбав ґудзик з шинелі солдата російської імператорської армії аж за 20 гривень і був цьому щиро радий. А потім почалося – шукав на базарі у антикварів нові ґудзики, щоб поповнити колекцію, витрачав на це чимало часу і коштів. Знайшов інформацію про них на інтернет-аукціонах, побачив там же чимало історичних фото. Звісно, світлини були набагато цікавіші за ґудзики, бо вони дають історику набагато більше інформації. Тому одного дня я продав свою невеличку на той час колекцію ґудзиків і купив на виручені гроші декілька фотографій. З цього все і почалося. Для історика це найбільш перспективно і цікаво.

r: Якими були ці перші фото?
М. М.: Одна із них – фото вояка російської імператорської армії періоду Першої світової війни із шаблею при боці – нічого особливого, досить поширений сюжет для знімку. Загалом спочатку купував найбільш дешеві фото – коштів було небагато. Лише через рік зміг купити фото вартістю 100 гривень – тоді це було 12 доларів.

r: До речі, яке фото у вашій колекції найдорожче?
М.М.: Ще до війни на гроші, які мені подарували на свято, за тисячу гривень купив фото групи українських січових стрільців в «еталонному» обмундируванні з різноманітними стрілецькими відзнаками. Потім виявилось, що у цій групі знаходився Микола Стронський – офіцер, який у серпні-вересні 1917 р. виконував обов’язки команданта (тобто командира) Легіону січових стрільців. Я виклав фото у Facebook, тож досить швидко відгукнувся його родич, який підтвердив його особу. До речі, Микола Стронський еволюціонував з українського патріота до правовірного комуніста і, врешті, в 1933 р. покінчив життя самогубством, коли його викликали у СРСР, щоб арештувати. Був ще один випадок, коли на мене вийшли родичі військового Володимира Дамщикова, зображеного на фото. Він виявися харків’янином, військовим чиновником 1-го Нерчинського полку Забайкальського козачого війська. Дамщиков пройшов російсько-японську і Першу світову війну, був однополчанином відомих керівників білогвардійського руху – баронів Петра Врангеля, Романа Унгерна та отамана Григорія Семенова. Тож не дивно, що у 1937 р. він був заарештований і невдовзі розстріляний. Пізніше розстріляли і його сина. От така історія випадкового фото.

r: Які фото переважають у вашій колекції?
М.М.: Колекціонери, як правило, шукають так звані «видові» або «сюжетні» фото – тобто неординарні. Якщо портрет, то в мундирі з усіма нагородами, якщо Друга світова – то якісь бойові фото. Іншим подобаються фото, прив’язані до конкретної людини, до її біографії. Багато хто із колекціонерів працює в обох напрямках, але мене більш цікавить другий. Якщо брати цілком мою колекцію, то там десь трохи більше фото періоду Першої світової війни, менше – Української національної революції 1917-21 років.

r: Чому ви, крім фото, почали колекціонувати військове обмундирування?
М.М.: До вікової річниці початку Першої світової війни у СНАУ я організував виставку фото цього періоду із своєї колекції. Під час виставки помітив, що відвідувачів цікавить не тільки фото, а і артефакти цього періоду. Я подумав – а що далі? А далі нас тоді чекали ювілейні дати Української революції, які мали розтягнутися аж на п’ять років. Тому почав збирати фото цього періоду і речі вояків. Було важливо зібрати повний комплект спорядження і уніформи українського вояка періоду революції – як форму вояка армії Української народної республіки, так і Української галицької армії. Звісно, це копії, або, яка кажуть, репліки, бо оригінальне знайти дуже важко, і коштує воно дуже дорого, для мене це непідйомні суми. Поставленої мети до весни минулого року вдалося досягти – я зібрав як літній, так і зимовий комплекти уніформи, а також комплект спорядження. Є у мене і макети холодної зброї. Варто було би придбати макет гвинтівки, але після огляду колекції вогнепальної зброї у краєзнавчому музеї я зрозумів, що нікого цим не здивую. Дещо зробив і пошив своїми руками. У квітні 2019 р. організував відповідну виставку в муніципальній галереї Сум. До речі, значну частину фото з колекції можна побачити на моїй сторінці в Facebook.

r: В українських арміях у ті часи не завжди дотримувалися вигляду форми одягу, передбаченого армійськими статутами. Щось можете сказати про своєрідну військову моду тих часів?
М. М.: Так, ще в період Першої світової війни українські січові стрільці розробили власну уніформу. Вона, зокрема, включала в себе досить своєрідний головний убір – шапку-мазепинку, що імітувала форму козацьких шапок. Згодом мазепинка стала частиною польового однострою Української Галицької армії, хоча найбільшого поширення в УГА набули тренч-кепі (англійський головний убір). Характерною особливістю українських збройних формацій періоду революції стала популярність «козацьких» мотивів в уніформі – шапок зі шликами, жупанів, чумарок, широких шароварів. Цікаво, що в деяких випадках така «історична» уніформа була запроваджена цілком офіційно. Так, відповідно до наказу Головної управи Війська УНР від 8 січня 1919 р., уніформа старшин, урядовців і козаків Армії УНР мала включати сиву баракову шапку зі шликом та сірий жупан. Проте вже у квітні 1919 р. командування Армії УНР відмовляється від жупанів та шапок зі шликами на користь френчів та тренч-кепі. Щоправда, замість російських шинелей передбачалося носіння українських чумарок, проте їх масовий пошив так і не було налагоджено.

Взагалі ж, в період революції в моді як серед військових, так і цивільних були френчі та галіфе. Євген Плужник про цей час писав: «Дні повій, галіфе й героїв…».

r: Які фотографії вважаєте перлиною своєї колекції?
М.М.: Їх декілька, але одна із перлин – це два фото Сум, зроблене в період нацистської окупації – чи в 1942, чи в 1943 році. Фото німецьке, його знімали з даху будинку, яке нині займає управління Служби безпеки України в Сумській області по вул. Г. Кондратьєва. На цих фото видно усю центральну частину Сум, якою вона була у 30-50-х роках минулого століття. Більшість будинків, які можна розгледіти на цих фото, не збереглися, тож це цінний документ і історичне джерело.

r: Нещодавно ви виклали в мережу цікаве рідкісне фото курсантів Сумського артилерійського училища 1937 року. Як його вдалося знайти і атрибутувати?
М.М.: Фото курсантів я випадково придбав у одного сумського антиквара за 50 грн. Жодних написів на ній не було, але для історика багато значить форма. Справа у тому, що в російській імператорській армії та Червоній Армії на погонах або петлицях розміщувався своєрідний шифр, за яким можна встановити частину чи училище. Ось він і підказав мені, що це сумські курсанти, рік теж було неважко встановити. Справа у тому, що до 1937 р. училище носило назву артилерійської школи, а в цьому році його перейменували в училище. Частина курсантів має в петлицях «шифровку» школи, частина – училища. Таке могло трапитись тільки в перехідний період, тобто в 1937 році. Найцікавіше, коли вдається дізнатися, хто конкретно зображений на фото. Добре, коли є напис на звороті фото, – на жаль, на цьому нічого немає.

r: Ще одне цікаве і рідкісне фото – офіцерів 411-го Сумського піхотного полку російської імператорської армії часів Першої світової війни…
М.М.: Про цей полк взагалі мало що відомо широкому загалу. Його було сформовано у першій половині 1915 р. з 447, 448 та 449-ї Харківських дружин державного ополчення. Це військове допоміжне формування Російської імперії на зразок нинішніх батальйонів територіальної оборони. Дружини формувалися в Харківській губернії. Сумський полк, найвірогідніше, формувався в Сумах або повіті, але достовірно це не встановлено, треба ще працювати в архіві. Є неперевірена інформація, що частина солдатів цього полку брали участь у заворушеннях, що проходили у Сумах в період Першої світової війни. Після завершення формування полк взяв участь у Віленській операції, у наступі російських військ у Буковині (червень-серпень 1916 р.), боях у Карпатах та Румунії. Вдалося упізнати одного із зображених на фото – це командир полку, полковник Ігнатій Феофілович Мильвід, кавалер багатьох орденів та Георгіївської зброї.

r: Що допомагає вам відновлювати біографії зображених на фото вояків?
М.М.: Більшість даних на тих, що служили у Червоній Армії періоду Другої світової війни, є у двох базах даних, зокрема ОБД «Меморіал». Нещодавно створено відкриту базу військових російської імператорської армії періоду Першої світової війни. Російським дослідником Сергієм Волковим створено базу «Учасники Білого руху». У ДПУ СРСР в 20-ті роки на облік як «білих» брали без особливої різниці, чи служив хтось у білогвардійців, чи в армії Української народної республіки. Тому у цій базі зустрічаються дані на армійців Української народної республіки, гетьмана Скоропадського, Української Галицькій армії. На жаль, досі немає української єдиної бази даних на вояків цих армій, які служили в різних українських військових формуваннях ХХ століття.

Сергій Бондаренко
Панорама №4-2020