Валерій БУБНОВ: Він знав, куди йшов, він так хотів

Бубнов Валерій Олександрович, 37 років, м. Суми (04.11.1985 – 08.04.2023)
Старший стрілець 1-ї роти механізованого батальйону 4-ї танкової бригади Валерій Бубнов. Добровільно вступив до ЗСУ у 2022 р. Був одним з останніх захисників Бахмута, загинув 8 квітня 2023 р. в бою в районі залізничного вокзалу. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеню (посмертно).

Про сина Валерія нам розповідав батько Олександр Олександрович Бубнов. Ось про що ми дізнались з його слів. Валерій народився в Сумах, навчався в ЗОШ № 8, закінчив навчання у 2003 р. Хлопчиком ріс звичайним, мав друзів-сусідів, любив рибалити – хобі успадкував від діда. Ще мав потяг до книжок, читав багато. Також писав сам. Батько показував записи Валерія, це щось на кшталт літературно-поетичного щоденника. Цитат не наводимо, але зауважимо, що у віршах та прозаїчних нарисах відчувається володіння словом та досить складне і глибоке світосприйняття. Вмів мислити й відчувати самостійно і, так би мовити, сміливо – це висновок з його записів. Та, за словами батька, життєвий шлях обрав собі зовсім не поетичний – закінчив СПТУ № 16, здобув будівельну спеціальність – плиточник.

У 2014 р. одружився, зараз його доньці вже п’ять з половиною років. Нормальна, щаслива сім’я могла бути! Валерій планував побудувати власний бізнес, та багато натерпівся від українських чиновників за часів президентства януковича. Деякий час працював в Польщі, ідею про власну справу не покинув, займався придбанням необхідного обладнання, повернувся в Україну та війна зруйнувала всі плани.

“Чорний день” 24 лютого 2022 р. зустрів у Києві. В цей же день вступив до місцевої тероборони на Виноградарях, тобто брав участь в обороні столиці саме в перші години, коли все було невизначено. Перебуваючи у київській теробороні, намагався вступити до лав ЗСУ, ходив по військкоматах. Тоді охочих піти на фронт було ще багато, в першу чергу брали людей з військовою підготовкою. Валерію відмовляли, обіцяли перетелефонувати в разі потреби.

Повернувся в Суми, також вступив до тероборони, звільняв наше місто від оточення у перші дні війни. І тут звернувся до військкомату, нарешті в травні 2022 р. вступив до ЗСУ, бо тероборонці проходили військове навчання під керівництвом досвідчених учасників АТО. Навчався на навідника САУ, але техніки бракувало, до військової частини потрапив як старший стрілець. Отримав призначення в 4-ту танкову бригаду, яка брала участь у звільненні Ізюму. Нагадаємо, що це місто було фактично звільнено від ворога 10 вересня 2022 року, але частина, в якій служив Валерій Бубнов, переміщувалася на південь. Він воював у Часовому Ярі, Лимані – це ж пункти, з якими пов’язана історія війни. З боями пройшов від Ізюма до Бахмута без перепочинку і ротацій.

Батько переповідав, що на війні, окрім запеклих і безперервних боїв, Валерій побачив багато негативу, про який зазвичай не розповідають. Розповідав син батькові про наступи без попередньої артпідготовки, про залиті водою окопи, про те, що бували випадки, коли солдати відмовлялись виконувати накази. То що ж, це війна, така, якою її бачать люди, які воюють. Валерій у боях стикався з вояками відомого угрупування “вагнер”, саме від «вагнерівців» і загинув. Нагадаємо загальновідомі факти: пригожин, відомий командир підрозділу “вагнер” 3 квітня 2023 р. проголосив про повне захоплення м. Бахмут (Артемівськ). Валерій Бубнов загинув в бою з «вагнерівцями» 8 квітня в районі залізничного вокзалу. Бої ще тривали. Тіло Валерія ледве впізнали за деякими особливими прикметами.

Лише 24 квітня Валерія відспівували в Сумах та поховали на Алеї героїв на Баранівському кладовищі. Попрощатися та віддати шану герою прийшли рідні й друзі, люди, які знали Валерія з дитинства. Один з друзів, на ім’я Артем, говорив тоді: “Він знав, куди йшов, знав, що він робить, і він хотів. Якщо не ми,- казав він, – так хто? І як ми будемо потім тут жити?”.

“Коли чоловік йде воювати і йде добровольцем, це вже вчинок. Можна багато розповідати про людину, але оцей вчинок дає нам думати про нього, як про героя”, – казав родич Валерія Бубнова Микола Григорович.

До цих щирих слів не маємо чого додати.

Вічна пам’ять герою і вдячність наша!