Сон у штанях

ПОНЕДІЛОК, 4 БЕРЕЗНЯ. Вийшов подихати весною, вліз у багнюку. Вперте копання біля будинку триває, ями огороджено, як годиться, ще й смугастими стрічками. Але ж тротуару гаплик. Проте повітря справді весняне, прогріте приємним природним, а не калориферним теплом. Навіть у хаті ожили мухи та павуки. Мух ненавиджу, павучків стримано толерую, але не розумію, бо вони їдять оту гидоту. В Одесі, начебто, закінчили розбирати завали і підбили підсумки. Загиблі і поранені – це вже не надзвичайна подія, а лише нові цифри для статистики.
ВІВТОРОК, 5 БЕРЕЗНЯ. Довгоочікувана субсидія. Закінчую розрахунки за комуналку. Тепер не треба пхатись до якоїсь каси, бо є мобільник. Тому процес розрахунків йде в затишній, інтимній атмосфері, з ароматним чаєм і люлькою, та ще й з музичним супроводженням. Зачудовано спостерігаю метушню цифр на дисплеї, наче спілкуюсь з ігровим автоматом. Та “джекпот” тут неможливий, не той випадок. Вночі щось тричі бабахнуло, навіть хмари блимнули якимось неприємним спалахом. Тобто, вранці будуть гарячі новини.
СЕРЕДА, 6 БЕРЕЗНЯ. За певних обставин пророк з мене таки непоганий. “Шахеди” прилітали. По лікарні влучили. Це дізнаюсь, спілкуючись із знайомими та друзями, раніш, ніж на місцевих сайтах з’явиться препароване “бла-бла-бла”. Ось і офіційні повідомлення, всі як з-під ксероксу, з одного джерела – від ОВА:”Руйнування, постраждалі”. Але цього разу нікого хоч не вбили. Повертаюсь до поточних справ, треба йти скуповуватись – хліб, молоко, картопля, тютюн, чай. Ввечері дізнаюсь, що по Одесі також прилетіло, до того ж набагато трагічніше, знов загинули люди. Щоправда, не постраждали президент з грецькою делегацією, які трапились там неподалік, та хай то коментують інші.
ЧЕТВЕР, 7 БЕРЕЗНЯ. Сталося так, що довелось подорожувати саме по місцях недавніх влучань. Враження таке собі. Проте помітив, що люди стали уважніше ставитись до бомбосховищ. Біля багатьох підвалів з’явились свіженькі купи щойно винесеного мотлоху. Мій приятель, людина цілком адекватна, але, як на мене, злегка закомплексована, повідав таке: “Знаєш, я оце тепер сплю в штанях! Уявляєш, якщо, не дай боже, мене завалить, так і відкопають у сімейних трусах? Ні, не серйозно, не хочу!”.
П’ЯТНИЦЯ, 8 БЕРЕЗНЯ. Всі п’ятниці нормальні, а ця вдалась якась “міжнародна жіноча”. Спілкувався з подругою, яка мешкає в США, так виявляється, що не такий вже цей день міжнародний. Там більш про права жінок говорять, ніж квіточками опікуються. Так і не зрозумів, які їм ще потрібні права, навіть у нас, не в Америці? Зато для продавців квітів – день “стаханівський”. Ще чув про 8 березня, що це “совкова” спадщина. Якщо і так, то не найшкідливіша. Привітав всіх жіночок, яких тільки знав, слава інтернету, це тепер не проблема.
СУБОТА, 9 БЕРЕЗНЯ. День народження Тараса Шевченка. У місто виходив близько 14.30. Дивне враження: вулиці малолюдні, але біля пам’ятника свіжі квіти.
НЕДІЛЯ, 10 БЕРЕЗНЯ. Вдома цілий день. Наводжу лад серед речей і думок, в обидва уха мені вдувають новини. Цього добра стільки, що не здатний все одразу перетравити, може поділюсь думками завтра, це буде вже наступний щоденник. Наразі скажу одне: що б там не бовкнув путін, не варто робити з нього якогось смішного дурника чи клоуна, бо саме воно, путло, є нашою головною проблемою. Для всіх українців. Щодо українських справ, то за бадьорою риторикою відчуваю неабияку небезпеку. Якщо ввижається, то це тільки моя проблема, а якщо ні, то – ні.