Скільки будуть вважати голодомор датою народження театру ім. Щепкіна, або радянські міфи для невігласів

Те, що на Сумщині не існує історії рідного краю, а є створені різними випадковими людьми міфи мені доводиться переконуватися постійно. Я в своїх книжках ,,Таке солодке слово ,,Театр” і ,,Історія мистецтв Сумщини” показав історію сумського театру. Я ходив до різних директорів і благав їх припинити це знущання з історії сумського театру.

Невже театр Бабича, ,,Швейцарія”, ,,Кронгард”, Корепанова і нарешті Сумський радянський театр Голубєва 20-х років не варті уваги, а починаємо вести свою родословну від чужого пересувного театру або з голодомору. Якби повстали ті актори Сумського театру, що загинули в голодомор1933 р. я не знаю, що вони вам сказали. Дивним чином жовтень місяць збігається з організацією окупаційного театру в жовтні 1941 р. Мабуть, ті хто влаштовує подібні свята давно втратили розум або зовсім його не мали. Ну, що ж відзначайте голодомор в театрі, а я вам покажу реальну історію сумського театру. Можливо серед читачів знайдуться люди зі здоровим глуздом і не повірять, що 1933 р. це свято для театру.

Місцеві краєзнавці П. Сапухін, Л. Сапухіна наголошують, що перший театр в м. Сумах існував з 1806 р. Розташовувався він на місці сучасного скверу ім. Шевченка з лівого боку (погляд з вулиці Соборної). Кому він належав, які трупи там виступали, які вистави там ставилися – всі ці питання залишаються без відповіді. Ніяких відомостей про нього я в ДАСО не зустрічав. На плані міста 1763 р. на цьому місці під №3 позначений ,,Могазсин и соленой анбар”(мова оригіналу). Так тоді називали склад державного резерву. Розмір складу, судячи з масштабу, дорівнював 16 х 32 метра. Можливо його залишки були використані для спорудження приміщення балаганного театру. Вирогідніше всього, що на Введенський ярмарок до м. Сум з гастролями наїздили театри з Харкова.

У 20-40-х роках ХІХ ст. в Сумському повітовому училищі працював П. С. Морачевський (літературний псевдонім Пилип Галузенко). Він написав ряд поезій („Дорога”, „Перше травня”, „Монастир”), які були надруковані в „Українському альманасі”, а також віршовану комедію російською мовою „Сумскаяпричудница”. Можливо, що аматори ставили її в театрі. Комедія поширювалася в рукописному варіанті, і її часто читали в навчальних закладах учні.

У 50-х роках ХІХ ст. в м. Сумах Михайло Федорович Бабич (псевдонім після 1875 р. Бабічев) український антрепренер, драматург створив у м. Сумах драмгурток. Його батько був ярмарковим торговцем, який торгував виробами з заліза. Торгуючи разом з батьком на ярмарках, Михайло Федорович бачив багато балаганних театрів, переписував і купував книжки з драматичними творами. Поступово він сформував у себе бібліотеку цих творів. Після смерті батька Михайло Федорович у 1864 р побудував на базарній площі за свої кошти дерев’яне приміщення театру. На основі драмгуртка була створена трупа театру.

Штатний доглядач повітового училища П. Г. Андреєв, який допомагав Бабичу в постановці вистав, назвав театр „Храм Мельпомени”. Сам Андреєв був причетний до організації першої публічної бібліотеки в м. Сумах.

Оголошення про вистави і прізвища акторів-аматорів, з дозволу справника, писали крейдою на стіні театру, або з дозволу власника на інших приміщеннях. Випускалися саморобні афіші. Після відкриття друкарні в Сумах, афіші вивішували біля навчальних закладів, щоб хтось міг прочитати, бо значна частина населення була неписьменна.

Бабич писав драматичні твори, головним чином комедії. Об’єктом сатиричного зображення були представники сільської верхівки, судових установ, адвокати, пригоди ремісників на селі.

Театр відкрився прем’єрою „Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка. У репертуарі були: „Весілля Кречинського” О. Сухово-Кобиліна, „Мотя” Тарновського, „Одруження” М. Гоголя, „Багато галасу з дрібниць” А. Яблочкіна. Всі ці вистави були поставлені у 1865 р., а потім до 1872 р. – перерва, і у 1872 поставили виставу „Ліс” Островського. М. Ф. Бабич ставив і власні комедії – „Гусар або Цікава думка”(1873), „Набійники або Знайшов батька в скрині”(1873), „Чудна комедія або Не роздивився з ким перевінчався”, „Чумак або Мотря дівчина” (1865). Звертає на себе увагу, що після активної роботи з 1865 р. до 1872 р. вистав не було. Можливо, він на роботу театру не отримував дозволу, а можливо активність глядачів упала і Бабич сам не захотів брати дозвіл. Комедії Бабича входили до репертуару Сумського, Харківського та інших аматорських театрів. Розповіді про роботу театру Бабича друкувала газета „Харьковские губернские ведомости”.

У 1875 р. театр припинив своє існування. Загалом інформації про М. Ф. Бабича обмаль. Архівні фонди цього періоду теж незначні. В радянські часи в Державній театральній бібліотеці ім. Луначарського зберігалися п’єси Бабича. В Росії теж великі проблеми з культурою і, що зараз у тій бібліотеці, я сказати не можу.

Крім професійного театру Бабича існував аматорський театр при товаристві поширення писемності. Вистави давалися у приватному будинку Кронгард, а влітку у саду Кронгард. Це місце було біля Воскресенської церкви. У Харківському архіві (Ф.3. Оп. 282. ) є справи про заборону вистав, бо афіші які подавалися на підпис справнику мали багато помилок. 21 травня 1889 р. в саду Кронгард проходили гастролі трупи Сборнова-Райського.

У Сумському художньому музеї збереглася афіша за 1891 р. „кружка любителей драматического искусства”. Благодійні вистави „Ни минуты покоя”, „Современный Отелло” давалася „в пользу самых бедных воспитанников сумской Александровской классической гимназии”.

У виставі були задіяні актори: Петрова, Воронец, Кагадєєва, Муханова 1-а, Муханова 2-а, Чупрунов, Власовський, Полушкін, Полушкіна, Циценко, Іваненко, Карський, Безсонов, Українцева. Дозвіл на вистави давав справник Роман Іванович Алфьоров.

У 80-х роках ХІХ ст. був побудований літній театр ,,Швейцарія” на 700 місць у місті Суми на лівому березі річки Псел. На тодішній мапі це місце називалося Самодаївщина. У 1889 р. Чехов в цьому театрі дивився п’єсу Нєвєжина „Друга молодість”. Про свої відвідини театру він написав так: „Був у театрі, актори були в таких штанях і грали в таких вітальнях, що замість „Другої Молодості” виходила „Лакейська”. В останньому акті били в барабани”.

Збиралися ставити в театрі драму Чехова ,,Іванов”, і Чехов мав намір її подивитися в театрі. Дозвіл на вистави давав справник Роман Іванович Алфьоров. В його обов’язки входило слідкувати за точністю тексту вистав. Для справника в залі існувало спеціальне місце. Там з Альфьоровим і познайомився Чехов. Роман Іванович у розмовах вживав багато слів паразитів: „мамуня”, „отименно”, „и тому подобное”. Чехов це замітив. Коли в міському театрі поставили чеховське „Предложение”(Сапухін переклав як „Освідчення”), герой вистави поміщик Чубуков повторював слова паразити справника Алфьорова, то публіка у відповідь волала: „Алфьоров”, „Алфьоров”. За театральний сезон трупа цього театру поставила 16 нових п’єс. Чехов обурювався таким халтурним підходом і вважав, що за день, два виставу підготувати неможливо.

Приміщення здавалося в оренду різним мандрівним трупам, які його кожного року наймали з ранньої весни і до пізньої осені, але Купрін, який працював у цьому театрі на вихідних ролях, залишив нам характеристику цього театру, міста, його мешканців, глядачів в оповіданні „Как я былактёром”. Трупа складалася з акторів різних театрів, які вже знали майже весь репертуар, який тоді був і тому буквально за декілька днів вони вже давали нову виставу. „Благодаря тому, чтомы ставили ежедневно новые пьесы, театр наш довільно охотно посещался. Офицеры и помещики ходили из-за актрис. Кроме того, ежедневно посылался Харитоненке (так написано) билет на ложу. Сам он бывал редко – не более двух раз за весь сезон, но каждый раз присылал по сто рублей”.

Посилали квитки всім багатим мешканцям міста, але власник тютюнової фабрики Ілля Єфраімович Туршу відмовлявся йти до театру, і тоді зі сцени актори, які за сценарієм вистави палили на сцені цигарки, стали критикувати його цигарки „Демон” і ,,Ливадия”. Відбулася розмова між І. Є. Туршу і керівництвом театру. Як компенсацію за квитки Туршу направив своїх службовців-караїмів грати у виставі. Так пояснює появу караїмів у театрі місцева легенда. Тепер знову процитуємо Купріна там, де йде мова про караїмів: „Эти бояре были очаровательны. Все они были набраны из молодых караимчиков, служивших на местной табачной фабрике. Я выводил их на сцену. Я небольшого роста, но самый високий из них приходился мне по плечо. Притом половина из этих родовитых бояр была в кавказских костюмах с газырями, а другая половина – в кафтанах, взятых на прокат из местного архиерейского хора. Прибавьте еще к этому мальчишеские лица с подвязанными черными бородами, блестящие черне глаза, восторженно раскрытые рты и застенчево-неловкие движения. Публика приветствовала наш торжественный выход дружным ржанием”.

Дає характеристику Купрін і місцевому купцю Арону Альтшулеру: „…откуда-то из-за кулис выскочил на сцену некто Альтшиллер (прізвище було змінене навмисно, щоб не потягли до суду)…местный Ротшильд, еврей, этакий молодой, но уже толстый, очень развязный, румяный мужчина, сладострастного типа, весь в кольцах, цепях и брелоках. Он бросился к нам.

Ах, боже мой… я уже вот полчаса везде бегаю… сбился с ног… Скажите ради бога, вы не видели Волкову и Богучарскую ?

Мы действительно видели, как эти артистки сейчас же после спектакля уехали кататься с драгунскими офицерами, любезно сообщили об этом Альтшиллеру”

Замість актрис Альтшулер запросив на вечерю Купріна і Нелюбова. Вже в радянському архівному фонді Р-6 ДАСО я знайшов Альтшулерів, яких позбавили виборчих прав. Серед них і Арон Альтшулер, який мав ювелірний магазин і давав під відсотки гроші. Це він зустрічався з Купріним.

На міському цвинтарі (єврейська частина) у задовільному стані збереглися могили родини Альтшулерів. Серед них могила З. Д. Альтшулер (1892-1933) – випускниці Петербурзької консерваторії про яку я ще розповім. Померла вона під час голоду у квітні 1933 р. Ось вам ваше свято, невігласи.

1 травня 1909 р. відбулося відкриття літнього сезону в театрі ,,Швейцарія” товариством акторів під управлінням (А.) Л. Миролюбова, головний режисер Г. К. Невський, управляючий (А.) Д. Вишневський, уповноважений трупи М. М. Сокольський. Сумчани бачили вистави: ,,Джентльмен”, ,,Большойчеловек”, ,,Блуждающиеогни”, ,,Я умер”, ,,Дети ХХ века”, ,,Ниобея”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У вересні 1909 р. в театрі ,,Швейцарія“ гастролювала трупа О. Л. Суходольського. Режисером був Суходольський, а управлячимСокол. Збереглася тільки афіша з вистави ,,Маруся Богуславка”. З афіш інших міст, де гастролювала трупа Суходольського у 1909 р, відомо, що показували вистави ,,Лимерівна” П. Мирного, ,,Нахмарило” Б. Грінченка, ,,Талан” М. Старицького, ,,Сава Чалий” І. Тобілевича, ,,Доки сонце зійде – роса очі виїсть”. М. Кропивницького. Акторами цієї трупи були: Базарова, Дикова, Звягин, Лисенко, Лимаренко, Возняков, Будник, Зозульський, Гапличук, Стодоля, Шевченко, Жадов, Михайленко, Левицький, Галкин, Днепровська, Сокол, Клинцов, Дюбановська, Полтавченко, Орленко. Працював у трупі танцюристом син Суходольського. Після вистав давали концерти, де брав участь жіночий і чоловічий хор.

 

 

 

Одна з найкращих актрис Марія Дионісівна Дикова у ролі Настусі (,,Хмара” О. Суходольського).

Олексій Львович Суходольський закінчив театральну студію у Києві 1876 р. Почав працювати у російській антрепризі, що виступала у театральному приміщенні Бергоньє у Києві, а з 1891 р. – актором в різних українських трупах. Був режисером у трупі антрепренера О. Суслова. У 1898 р. створив власну трупу до якої увійшли Д. Шевченко-Гамалій, П. Карпенко, П. Хмара, С. Глазуненко, Л. Собінов, К. Підвисоцький, П. Юркевич, Н. Василенко, та провідні актриси М. Дикова, М. Юльченко, Л. Круглякова, Т. Донська, М. Гриценко та інші. На початку ХХ ст. форми трупи двічі мінялися з товариства на антрепризу, але це не впливало на її професіоналізм. Суходольський сам працював як режисер, актор, драматург.

Театр ,,Швейцарія”. Театральна трупа невідома, але на світлині було написано, що четвертий справа костюмер Лев Аграновський.

 

Театр ,,Швейцарія”. Театральна трупа невідома

На моє особисте переконання це трупа Олексія Львовича Суходольського. В центрі трупи в білій шляпі сам Суходольський.

Театр Дмитра Митрофановича Корепанова. В саду ,,Тіволі”, де зупинялися бродячі циркові трупи, жерстяних справ майстром і членом ремісничої управи, актором-аматором, антрепренером Корепановим будується стаціонарний театр. Спочатку це був дерев’яний барак. В газеті „Сумський вісник” за 1913 р. надрукована стаття Павла Зайцева, де він зазначає, що ще у 1898 р. в театрі грав Понормо-Сокольський, який запам’ятався глядачам своїм „буйным нравом”. Сад „Тіволі” існував у ці роки і в Харкові. Хто був власником цієї ділянки до Корепанова мені з’ясувати не вдалося. Назву дали на честь містечка Тіволі в Сабінських горах поблизу Рима. Це місто славиться парком і каскадом водоспадів. Дуже красиве місце. Мекка курортників. Можлива й інша версія. Архітектор Гінзбург теж свій проект називав театр ,,Тіволі”, і, мабуть, він був призначений спочатку для Харкова.

У 1907 р. на території саду ,,Тіволі” почалося спорудження нової будівлі за проектом відомого харківського архітектора О. М. Гінзбурга (1876-1949). Театр відкрився в сезон 1911-1912 рр. і вразив сучасників своїм оздобленням і технологічним оснащенням. Зала для глядачів мала два яруси лож, балкон і галерею. Підлога зали була оснащена механізмом переведення його в горизонтальний стан на випадок танців. Приміщення театру мало водяне опалення і електрообладнання та було зроблене з залізобетону, що на думку газети “Южный край”, надавало йому легкості форм. У 1912 р. від короткого замикання виникла пожежа і театр тимчасово роботу свою припинив.

В радянські часи театр назвали ім. ІІІ Інтернаціоналу і там існували дві трупи.

Йшла вистава ,,Красный шквал” у виконанні російської драматичної трупи політпросвіти. Українська драматична трупа давала вистави: ,,Повинен”, ,,Останній день Паризької комуни”, ,,Марат”.

16 листопада артисти російської драми давали виставу: ,,Студент занимается”, а української – виставу ,,По ревізії”. Відбулася благодійна вистава на користь дитячої бібліотеки. Глядачі побачили вистави: ,,Тысяча и одна хитрость”, ,,Король и поэт” по твору Т. Бонвіля за участі: Голубєвої, Бергер, Зінов’євої, Кобякова, Яковлева, Комарова, Максіна, Лірова, Ленського. В концертному відділі взяли участь: Попова, Альтшулер, Голубєва, Леницька, Кобякова, Лірова, Сидорина.

5 грудня відсвяткували 30-річчя артистичної діяльності Георгія Артемовича Кобякова. В цей день відбулася вистава ,,Дети Ванюшина”. 16 грудня проводилася українська вечірка на користь безробітних акторів. Давалась вистава ,,Лихе кохання”. Після вистави проходив дивертисмент, в якому брали участь актриса Голубєва, народні пісні виконував актор Петербурзьких театрів Серпейський, в оригінальному репертуарі бере участь Борис Ренський з новими куплетами. У 1928 році театр згорів, але його трупа грала в театрі ,,Трудоцукру” (рафінадний завод).

У 1928 р. до Сум повернувся Льдов і на базі самодіяльного клубу Червонозоряного рафінадного заводу організовує пересувний робітничо-колгоспний театр, який обслуговував саме Сумську округу. Глядачі бачили вистави: ,,Диктатура” І. Микитенка, ,,Любов Ярова” К. Треньова, ,,Розлом” Б. Лавреньова.

У 1932 р. Харківський театральний трест направляє О. Льдова до Ізюмського робітничо-селянського пересувного театру, бо він припинив своє існування. Актори, мабуть, вимерли або розбіглися, як це сталося майже з усіма театрами.

Ідейні викрутаси радянської влади загнали театр в глухий кут. Ось ті повідомлення які вдалося знайти за 1931-1932 рр. Гастролює в. м. Сумах Державний російський драматичний театр. Весь його репертуар складався з двох вистав: ,,Шахтарка Донбасу” і ,,Выстрел”. Гастролювала в Сумах Лівобережна опера, яка дала 40 вистав. Йшли два балети: ,,Червоний мак”, ,,Пан Каневський” і опери: ,,Кармен”, ,,Орлиний бунт”, ,,Флорія Тоска”. Кореспондент Потімков, як недолік, відзначає погані декорації і взуття акторів. Друкується стаття ,,Театр обличчям до виробництва”, але кореспондент Бордай не дає відомостей про вистави, акторів, а тільки загальні судження.

Початок 1933 р. був позначений ліквідацією театру в результаті голодомору. Комусь пощастило втекти до Москви у 1932 р. Ігнатовський, що ще живий розповідав, що його батько завідуючий костюмами кинув театр і пішов на завод ім. Фрунзе возить вагонетки з котельної у відвали, бо там давали хліб.

У 1958 р. вийшла книжка Данченка В. і Білодіда О. ,,Театру ім. Щепкіна 25 років”. Вони розповідають теж свою версію театру. Починають з 6 квітня 1933 р. ,,Першим керівником театру був режисер Ю. Коваленко. До складу увійшли актори Всеукраїнського радгоспно-колгоспного театру ім. Г. І. Петровського. Серед них були і такі добре відомі сумчанам артисти, як А. Красношапка, Н. Домбровська, І. Дехта, але основний склад їм довелося брати з самодіяльності.

Перша вистава ,,Труна” Жижимори, поставлена режисером О. Свічкаренком, пройшла без успіху.

В цей час до Лубен надіслали досвідченого режисера Л.І. Каневського. Він поставив вистави: ,,Її шлях” Болотова, ,,Дівчата нашої країни” І. Микитенка, ,,Хазяїн” Карпенка-Карого, ,,Наталка Полтавка” Котляревського. Згодом театр переїхав у Золочів і одержав назву ,,Першого Харківського театру”. Режисером стає Льдов”.

Навіть тут розходження з книжкою ,,Український драматичний театр”, бо вони стверджували, що Лубенський театр бере початок від Харківського міжобласного театру.

Тепер підведемо деякий підсумок. Радянська влада кинулася відновлювати театр тільки в квітні 1933 року, коли він фізично перестав існувати. Хіба про це могли тоді написати Данченко і Білодід, то хіба те що було до 6 квітня 1933 р. не є історією Сумського театру. Чому ж сучасний Сумський театр за свій ювілей взяв не квітень 1933 р., а жовтень. Все це дурниця, бо 1933 р. навіть з формальних підходів не може бути визнаний датою появи Сумського театру. Такої дати не існує.

Директором Сумського театру у 1937 р. був Дунайський, якого разом з акторами після святкування 123–річниці від дня народження Т. Г. Шевченка посадили до в’язниці. Ось тоді у 1937 р. до м. Сум і з’являється на гастролі цей міжобласний театр. Він показує виставу ,,Дума про британку” Ю. Яновського, ,,Очна ставка” Бр. Тур, ,,Розлом” Лавреньова, ,,Розбійники” Шіллера, а з 1938 р. осідає тут назавжди. Режисером театру продовжує бути Льдов. У 1939 р. театр стає обласним і отримує назву ім. Щепкіна. Зрозуміло, що сумські актори (переважно набрані після 1933 р. з самодіяльності) продовжували працювати в театрі, тільки з новою вивіскою. Як кажуть: ,,Було ваше, а стало наше”. Важко второпати тільки одне, а невже те, що було до 1933 р. не є історією Сумського театру, і не є самим театром. Ну, якщо ви стали театром ім. Щепкіна у 1939 р. разом з організацією області, то і беріть звідціля свій день народження. Так хоч формальним признаками можна пояснити ваш вибір.

Окупаційний театр

В жовтні 1941 р. був створений Сумський театр в окупації. Після репетицій і погодження репертуару 5 листопаду відбулася перша вистава. Про роботу окупаційного театру я трохи довідався у Кагадєєвої Анни Леонідівни. Так склалися обставини, що вона як концертмейстер потрапила на роботу в цей театр. Той, хто не працював, першим підлягав на відправку до Німеччини. З її слів з боку німців опікувався театром доктор Бьомер. Вона його запам’ятала як людину яка нічого поганого не зробила. Балетна група складалася з 10-12 чол. Балетмейстером була Ася Василівна Семенцова, яка працювала до війни в палаці піонерів. Вона привела до театру дівчат, які відвідували її гурток до війни. В театрі працювала співачка Цимбалюк, а співачка з Воронізького театру, після вступу до Вороніжа радянських військ, Ніна Косовцова прийшла пішки в Суми і стала тут виступати.

У 2004 р. в видавництві ,,Факт” м. Київ вийшла книга Валерія Гайдабури ,,Театр між Гітлером і Сталіним” в якій подається склад труп міських українських драматичних театрів в Сумській області в часи німецької окупації.

Сумський театр

Режисери: Я. Дунайський, М. Симоненко, Є.П. Сєвєрна, І.

Бондаренко, П. Піргер.

Художник: С. Садовников.

Диригенти: І. Звонко, Островський.

Концертмейстер: А. Л. Кагадєєва.

Хормейстер: Кондратенко.

Балетмейстер: А. Семенцова.

Акторський склад.

Жінки: Й. Гайда, Гладунова, А. Капнудель, Косовцова, Левіна, М. Льдова, Миронова, Осташенко, Пожиленко, Є. П. Сєвєрна, М. Талденко, Тірюшина, Н. Цимбалюк, Чернущенко.

 

Чоловіки: Батиченко, І. Бондаренко, Виходцев, Головченко, Гриньов, Грязнов, Доля, Я. Дунайський, С. Іваненко, Казбан, В. Киричок, Лук’янов, Лямічев, П. Піргер, Попов, М. Симоненко, Шалений.

 

Були поставлені наступні вистави:

1. ,,Воскресіння” В. Калішевського (В.Чубатого).

2. ,,Хмара” О. Суходольського.

3. ,,Ніч під Івана Купала” М. Старицького.

4. ,,Лимарівна” Панаса Мирного.

5. ,,Ой, не ходи, Грицю,та й на вечорниці” М. Старицького.

6. ,,За двома зайцями” М. Старицького.

7. ,,Право першої ночі” – драма на 4 дії з кріпацького життя.

8. ,,Наталка Полтавка” І. Котляревського.

9. ,,Циганка Аза” М. Старицького.

10. ,,Шельменко-денщик” Г. Квітки-Основ’яненка.

11. ,,Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка.

12. ,,Степовий гість” Б.Грінченка.

13. ,,Майська ніч” О.Шатковського (за М. Гоголем).

14. ,,Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського.

15. ,,Безталанна” І. Карпенка-Карого.

16. ,,Про що тирса (камыш) шелестіла. С. Черкасенка.

17. ,,Бондарівна” Карпенка-Карого.

18. ,,Дай серцю волю – заведе в неволю” М. Кропивницького.

19. ,,Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого.

20. ,,Суєта” Карпенка-Карого.

21. ,,Тарас Бульба” М. Старицького (за Гоголем).

22. ,,Невольник” М. Кропивницького.

23. ,,Мати-наймичка” І. Тогобочного (за Т.Шевченком).

24. Водевіль ,,Жартівниця” М. Альбіковського.

25. ,,Кум мірошник” Д.Дмитренка.

26. ,,Ніч під Різдво” (?)

27. ,,Пошились у дурні” М. Кропивницького.

28. ,,Одруження” М. Гоголя

29. ,,Ревізор” М. Гоголя.

30. ,,Новорічне ревю”.

31. Концерти.

 

Дуже талановитою актрисою була Сєверна, але всі подання на присвоєння звання було відхилино, бо вона працювала в окупаційному театрі. Театр ніколи не ставив вистав німецькою мовою або їх репертуару. Не підтримувала подібні ідеї і сама окупаційна влада. Я вважаю, що діяльність театру давала населенню хоч якусь надію під час чорної окупаційної ночі. Так, що маємо 72–у річницю окупаційного театру.