Сіла ялинка на тополю

ПОНЕДІЛОК, 16 СІЧНЯ. Наприкінці минулого тиждня відмовився від новин, аби обдурити власні нерви. Поки насолоджувався вдаваним спокоєм, русня встигла розвалити будинок і повбивати людей у Дніпрі. Скільки саме – поки невідомо. Виникло забобонне переконання: спостерігати за всіма подіями, не вимикатись з життя, навіть якщо вплинути на нього не можеш. Інформація зайвою не буває, навіть якщо вона жахлива. Тільки вимкнення світла в режимі -4/+2 знижує ККД не тільки роботи, а всього життя. Двох годин зі світлом вистачає тільки на те, аби оцінити потужність смітника, який формується навкруги, вмити пику та урочисто пообіцяти собі завтра підрівняти вуса й бороду, та ще й випрати купу лахів. Новини й писання щоденника – до наступних “+2”.
ВІВТОРОК, 17 СІЧНЯ. Рахунки за комуналку шокують, але такі опції, як тепло, опалення, періодичне освітлення, та ще й власний дах над головою – це мають тепер не всі українці. Залишається розмірковувати, а чи так вже вкрай мене прищемило. Кількість загиблих у Дніпрі досі не підрахували – розбирають завали. Ідентифікувати необхідно всіх, хто загинув від московитських нападів, при цьому не дати перетворити кількість жертв на тупу статистику.
СЕРЕДА, 18 СІЧНЯ. З вечора в храмах йде освячення води. Зустрів старовинну знайому, яка з просвітленним обличчям тягла до дому аж 5 літрів. Знаю цю жінку – тепер вже, хай вибачає, бабусю – дуже давно. Пам’ятаю, як вона “підзаряжала” каністри ще від Алана Чумака і дуже радила сусідам не пропускати сеанси. Тепер ось повернулася на дорогу дідів-прадідів. Хай воно як, у кожного свій шлях, власна траєкторія.
ЧЕТВЕР, 19 СІЧНЯ. Водохреща. Свято старовинне, традиційне і таке, що запам’ятовується. Цього року по-перше тим, що погода весняна, температура плюсова, навіть криги майже немає, тож ополонки умовні, це, радше, визначені для занурювання місця. Процес пірнання під наглядом поліції і рятувальників. Люди веселі, збуджені, бажаючих пірнути не дуже багато. Гадаю тому, що людей в Сумах поменшало.
П’ЯТНИЦЯ, 20 СІЧНЯ. Довгими темними вечорами не всі люди сидять вдома. Познайомився з поважним товариством, яке відновило традиції “вечорниць”. Тільки не для дівчат і парубків, а переважно для літніх осіб. Відбувається все буденно і організовано. Під час згасання світла сусіди збираються в хаті у когось одного. Задіяні бувають: кава, чай, домашнє варення, пиріжки, консервація. Все навколо однієї єдиної свічки. Десь знаходиться і пляшка, теж суто домашня. Згадують рідних – в кого хто куди поїхав, хто пішов на війну. Старанно і з задоволенням співають українських пісень, які хто пам’ятає. Навіть доходить до “страшилок-лякалок”, як у тих, ще радянських піонерських таборах! Непоганий метод долати темряву і забувати про неминучі проблеми.
СУБОТА, 21 СІЧНЯ. Поки слухав пісні і жахливі оповіді, відбувся черговий “Рамштайн”. Те дали, це дали, оте – пообіцяли. “Леопардів” знов нема. Поважні аналітики закликають не панікувати, мовляв, все ще буде. Спостерігаю активізацію політичних сил, про які давно не було чутно. Тема єдина – пошук “зради”. Не можу осягнути всього, але ж найбільш актуальною проблемою наразі є війна. Точніше – перемога України і мир тільки на умовах України. Взаємне цькування – розвага мирного часу.
НЕДІЛЯ, 22 СІЧНЯ. Пора викидання ялинок. Їх на смітниках не так багато, як торік, але помітив одну дуже прикметну. Вона висіла на тополі на рівні десь третього поверху. Мабуть, хотіла повернутися до рідного лісгоспу, злетіла, але зачепилась. Дай бо нам усім повернутись на свої місця без пригод, а ялинки нові виростимо.