Шана, повага, вдячність, підтримка

Як держава та місцева влада допомагають (чи не допомагають) ветеранам з важкими пораненнями та ампутаціями повернутися через заняття спортом, фізкультурою, участь у змаганнях до цивільного життя, які проблеми та шляхи їх вирішення,  як взаємодіють ветеранська спільнота з громадськими організаціями та владними структурами, чи достатньо ветерани інформовані про те, які для них існують програми та можливості, чому держава не залучає структури “Інваспорту” до допомоги ветеранам. Ці та інші питання ми обговорили на нашому “Круглому столі”.

До розмови ми запросили начальницю відділу фізичної культури та спорту Сумської міської ради Єлизавету СТУПАК, керівника ГО «Спілка ветеранів російсько-української війни» полковника Володимира ЛАВРИКА,  директора Сумського регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, заслуженого майстра спорту, чемпіона світу з футзалу серед спортсменів з вадами зору Романа ВАСИЛЬЄВА,  членкиню правління ГО «Громада ветеранів» Таїсію ПАВЛЕНКО.

R: А як ви вважаєте, держава і місцева влада достатньо роблять для того, щоб ветерани з важкими пораненнями та ампутаціями, через заняття спортом швидше повернулися до цивільного життя?

Таїсія Павленко: Намагаються робити. Але погано, я вважаю, з інформуванням. Зараз ми працюємо разом із СумДУ над проєктом інтерактивної карти ветерана – де які послуги він може отримати, які у них пільги є, які можливості і так далі. А щодо спорту, то тут, мені здається, все ж більше кожен сам по собі, хоч і є у нас відповідні ветеранські структури. Знову ж таки, не в останню чергу через те, що недостатньо інформації. Наскільки я знаю, у Сумах вже більше 300 ветеранів з важкими пораненнями та ампутаціями, і більшість нічим не займається. Ми з Сашею (чоловік Таїсії Олександр Павленко, про якого ми писали нещодавно – ред.) хочемо організувати Асоціацію аматорського ветеранського спорту, щоб показати хлопцям їх можливості. Це буде в першу чергу для тих, хто нічим не займається.

Володимир Лаврик: У порівнянні з тим, що було раніше, держава, звичайно, збільшила піклування про хлопців, які отримали важкі поранення, стосовно ветеранського спорту. Хоча й розуміємо, що цього все рівно недостатньо. Ті ж 1500 гривень для ветерана на квартал – добре, але це дуже мало, вистачить на місяць-півтора занять у спортзалі. Що стосується місцевої влади – на мою думку, вони практично взагалі нічого не роблять у цьому напрямку. Хлопці в основному самі проявляють ініціативу, вишукують кошти, можливості. Я не знаю про наявність якоїсь місцевої цільової програми, яка спрямована на підтримку ветеранського спорту. Можливо, це через недостатність інформації, бо її надходить дуже мало, можливо, через те, що у нас ні в міськраді, ні у військовій адміністрації немає тих, хто зі зброєю в руках воював, захищав Україну. Тому маємо таку ситуацію саме з ветеранським спортом.

Ще хотів би додати дотично до піклування про ветеранів від держави – це у плані ветеранського супроводу. Я вважаю, це чудове рішення, це великий плюс. Адже зараз для таких ветеранів основне – це реабілітація, відновлення після поранень, у тому числі через адаптивний спорт, змагання. У нас, до речі, «Ветеран ПРО Сумщина» проводить змагання з сидячого волейболу, займаються стрільбою з лука, настільним тенісом. Але потрібна більш дієва допомога, ініціатива і підтримка з боку і держави і місцевої влади. Не слід забувати, що це люди з важкими пораненнями. Не повинні бігати ті ж Заріцький та Кознієнко (керівники «Ветеран ПРО Сумщина» – ред.) на милицях по владних кабінетах. Можливо, слід створити якусь програму з підтримки ветеранського спорту зі співфінансуванням з державного і місцевих бюджетів.

Єлизавета Ступак: Завдання нашого відділу – у фізичній  реабілітації хлопців, як засобу відновлення ментального здоров’я і повернення їх в соціум, шляхом фізичних навантажень і спілкування.  Про державну програму 1500 на ветеранський спорт уже говорили.

Місцеві програми у нас є. З минулого року за Програмою розвитку фізичної культури і спорту передбачено напрямок ветеранського спорту. Вже з минулого року ми почали підтримувати хлопців у частині участі у всеукраїнських змаганнях, також Микола Заріцький та Сергій Кознієнко виступали у Мадриді, «Івентус Гейм» – змагання міжнародного рівня, і посіли призові місця. На цей рік також програмою передбачені і заходи місцевого рівня, і заходи по забезпеченню участі у змаганнях. Міським центром «Спорт для всіх» також здійснюється підтримка. На їх базі вже проходять деякі змагання, а також тренування. Ми раді приймати їх у клубах за місцем проживання, це здебільшого тренажерні зали. Це все абсолютно безкоштовно, це споруди комунальної форми власності. Це також стадіон «Авангард», Тенісна академія починає цей напрямок роботи у міському парку, і вже починають підключатися спортивні федерації.

На цей рік передбачено 600 тисяч гривень. Сума наче й невелика, але на сьогодні немає ще тієї масовості у цій категорії, на яку потрібно було б залучати значні кошти. Тут робота має бути зараз  здебільшого отакого соціального характеру,  їх виявлення і залучення. Потім звісно, коли буде зростати потреба, кількість ветеранів, ми будемо мати можливості інформаційні компанії якісь проводити, фінансування зростатиме.

Що стосується інформування. Ми сьогодні переживаємо такі часи, що вимушені жити у інформаційному вакуумі. У нас немає можливості у повному обсязі висвітлювати інформацію про свою діяльність, особливо якщо це мова йде про ветеранів наших. Але це такі виклики сьогодення. Не можемо ні анонсувати якісь змагання чи заходи, ні повідомляти про місце їх проведення і так далі. Через це не виходить і повноцінна взаємодія і з ветеранами, і з громадськими організаціями. Знову ж таки, у зв’язку з тим, що напрямок новий, не всі громадські об’єднання  знають про те, що у нас є такі можливості. Що є якісь мінімальні кошти, з яких можна розпочати роботу.

Ще наша велика проблема – це кадрова. Є окремий напрямок ветеранського спорту, але немає зараз людини – вільна посада. Тому якщо ви це озвучите – я буду вдячна. Чекаємо небайдужу людину у відділі, яка могла б займатися цим напрямком, повністю розуміти потреби ветеранів і знати, яку підтримку вони від нас чекають.

Роман Васильєв: Зараз відповісти на це питання складно, бо ще багато людей з інвалідністю, ампутаціями із Сумщини проходять реабілітацію, відновлення у західних регіонах, де більш безпечно. Що стосується «Інваспорту», на жаль, таких державних програм допомоги у нас немає. До того ж, практично втричі скорочено наш бюджет на місцевому рівні. Зараз нам виділили 90 тисяч на рік на змагання, на спортивну роботу. Але, незважаючи на це все, ми стараємося максимально допомагати тим хлопцям з ампутаціями, з важкими пораненнями, які до нас звертаються. Якщо можемо допомогти – ніколи не відмовляємо.

Розумієте, «Інваспорт» – це організація, яка перш за все для спортивно орієнтованих людей з інвалідністю. Основне завдання «Інваспорту» — це підготовка спортсменів для національних збірних країни. З нею ми успішно справляємося – у нас є чемпіони світу, Європи, Паралімпійських ігор, призери численних міжнародних та всеукраїнських змагань. Тобто у нас навантаження високого рівня, а люди з пораненнями чи ампутаціями до таких навантажень майже завжди не готові. Тому їм важкувато доводиться. До того ж, до таких навантажень чи постійних занять треба бути й морально готовими.

R: А чи могла б держава, враховуючи досвід, базу, тренерський склад, так би мовити, підключити, до справи реабілітації важко поранених, військових з ампутаціями, «Інваспорт»? Чи це, можливо, не потрібно?

Роман Васильєв: Це не те, що потрібно, це конче необхідно. Тому сама наша організація передбачає роботу з людьми з інвалідністю. І дуже неправильно це не використовувати. Держава підтримує центри «Інваспорт» на рівні паралімпійського комітету, Міністерства молоді та спорту, але от на місцевому рівні, як я вже говорив, ситуація не дуже гарна. Дивіться, є організація «Ветеран ПРО Сумщина», державне фінансування у них на рівні, у нас з хлопцями чудові відносини. Їм потрібен досвід наших тренерів, наші напрацювання. У цьому плані ми завжди йдемо їм назустріч, але, яка кажуть, чисто на ентузіазмі, безкоштовно. Держава дає їм кошти, до яких ми не можемо мати ніякого відношення, тому що вони фінансуються по лінії Міністерства оборони, а ми Мінмолодьспортом.

R: Тобто держава могла б їм виділяти певну суму саме на співпрацю з «Інваспортом»?
Роман Васильєв: Це було б ідеально. Але, на жаль, поки що такого немає. Або ще як варіант, узгоджені між міністерствами програми занять спортом у центрах «Інваспорт» людей з важкими пораненнями та ампутаціями, програми проведення змагань та інших заходів. І не було б ніяких проблем, всі були б задоволені. А зараз у мене немає законних підстав проводити такі змагання або заняття, навіть якщо є умови і бажаючі.

Отака співпраця вона дуже важлива ще й чому? Зараз відносно небагато ще людей з такими пораненнями, але їх буде набагато більше. Особливо, коли війна закінчиться. Треба до цього готуватися. Це буде величезна проблема.  Простіше всього буде сказати: «Вибачте, у нас немає можливості для вашого відновлення і тренувань». Але ми розуміємо, що ці хлопці віддали за нас, на нашу країну своє здоров’я, і ніколи ніхто не повинен про це забувати.

Володимир Лаврик: Звичайно, було б дуже правильно використати досвід, напрацювання, матеріальну та тренерську базу «Інваспорту». Вони давно працюють, у них, зокрема, у сумського «Інваспорту», є великі успіхи і досягнення. Але, знову ж таки, це повинна бути ініціатива на державному чи місцевому рівні. Наскільки я знаю, такої повноцінної співпраці, зараз ще немає. Хлопці, знову ж таки, співпрацюють на власному ентузіазмі.

R: Пані Таїсія, Ви сказали про наміри створити Асоціацію аматорського ветеранського спорту, у Володимира Лаврика є ідея зробити спортзал, щоб там займалися хлопці за символічну плату. А що держава чи місцева влада могли б ще зробити, щоб підтримати хлопців?
Таїсія Павленко: Є державна програма, у рамках якої кожен ветеран може отримати 1500 гривень на квартал для занять спортом. Це, звичайно, небагато, тому доводиться шукати якісь додаткові можливості для занять. Мені здається, що слід більше звернути увагу на розвиток адаптивного спорту. Знаю, що хлопцям дуже подобаються виїзди – це адаптивний туризм, рибалка. Ось зараз весна, непогано було б хлопцям, які всю зиму просиділи вдома, кудись виїхати. Але знову ж таки, у нас начебто є виділений транспорт для перевезення, а порядку його використання немає. Хотілося б більше порядку у таких і подібних питаннях – це вже більше до місцевої влади. Що стосується допомоги медіа, то можна було б, наприклад, організувати медіа-платформу «Почуй ветерана», щоб хлопці могли сказати, що саме вони хочуть. Організувати таке, я думаю, не така вже й проблема, і людей, які підключяться до її організації, буде достатньо.

Володимир Лаврик: Стосовно спортзалів – у нас законодавство змінилося, є багато вільних приміщень, але зараз уже не можна взяти комунальне майно в оренду за символічну плату. Тепер все через конкурси – а це, відповідно, паперові всі ці справи, кошти немалі і так далі. Хлопці, на жаль, не мають таких можливостей. Можливо, і тут би місцева влада могла ініціювати якісь пільги, піти назустріч хлопцям у таких випадках.