Сергій Жадан — людина-епатаж
“Анархізм врятує Україну”, — на думку письменника, це єдина прийнятна ідеологія для країни
Нещодавно остання книга письменника Сергія ЖАДАНА «Капітал» стала найкращою, за версією британського каналу ВВС, серед сучасників з України.
Сергій — один з найвідоміших та прочитуваніших письменників сучасної України. Він пречудово розуміє рівень власної популярності. Проте на зіркову хворобу не скаржиться.
Сергій Жадан — поет, прозаїк, есеїст, перекладач, громадський діяч. Народився 23 липня 1974 року на Луганщині. Автор збірок поезії: «Цитатник», «Генерал Юда», «Пепсі», «the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit» (вибрані поезії 1992–2000), «Балади про війну і відбудову», «Історія культури початку століття» та книг прози «Біг Мак», «Депеш Мод», «Гімн демократичної молоді» та збірки «Капітал».
Його твори перекладені на німецьку, англійську, польську, сербську, угорську, словенську, хорватську, литовську, білоруську, російську та вірменську мови.
Організатор культурологічних та художніх акцій, рок-концертів, виставок, концертів класичної, духовної та нетрадиційної музики, вуличних акцій, видавничих проектів, фестивалів та ще багато чого.
Улюблені страви водка, конопля
Улюблений фільм немає
Улюблена книга їх близько п’ятдесяти
Улюблена своя книга нема книжок, за які було б соромно
Хобі футбол
Телефон немає
Квартира більше в готелях, ніж вдома
Безумовно, Жадан — володар думок української молоді, якого не почитати у місцевій бібліотеці. Чому? Тому що він пише про людей, які народилися у СРСР. Про людей, які за інерцією живуть у соціалістичному реалізмі. І, швидше за все помруть, залишившись ними. Всі три вічно відомі теми: секс, наркотики та рок-н-рол — проступають крізь рядки його творів.
[q]R: Ви вважаєте себе письменником? [/q]
Сергій Жадан: Я — проповідник, який, до речі, нікого не вчить жити.
[q]R: Чи є рецепт страви під назвою «популярність»?[/q]
С.Ж.: Насправді усе дуже просто. Потрібен якісний текст. Ніяких протекцій чи газетного блату або просто бездумного вкладання фінансів. Просто напиши хороший текст — і тебе полюблять.
[q]R: Хто є Ваші читачі? [/q]
С.Ж.: В основному це студенти. Принаймні дивлюся, хто ходить на презентації, на вечори, — це здебільшого є молоді люди.
[q]R: А як Ви ставитесь до своїх шанувальників, яких скоріше можна було віднести до категорії фанатів? [/q]
С.Ж.: Та не знаю(Посміхається.) Я якось більш прихильно ставлюся до читачів. Мені більше подобається, коли мене читають, а не, скажімо там, фотографують чи беруть автографи в яких-небудь паспортах чи студентських квитках. Я ставлюся з повагою до людей, які приходять, слухають, читають. В принципі, для цього й існує професія така, як письменник, щоб тебе читали.
Немарксовський капітал[/zag]
[q]R: Звідки взялася така доволі екзотична назва книги «Капітал»?[/q]
С.Ж.: «Капітал» — це найсвіжіша збірка моїх творів. Це чотири книжки під однією обкладинкою. Ідея виникла у нас із видавництвом «Фоліо», вочевидь, внаслідок того, що мої чотири книжки окремо знайти важко по книгарнях. Їх треба шукати. А так — в одному томі, воно і коштує навіть дешевше. Це такий крок назустріч читачеві. А назва… Просто герої моїх книжок — це соціалісти за своїм світоглядом та життєвими переконаннями. Це ніби пряма прив’язка до того, що написано у цих книгах.
[q]R: А читали марксівський «Капітал»?[/q]
С.Ж.: Всі читали (Сміється.) Всі ми вийшли з його шинелі. Коли я читав, то просто його не зрозумів, а зараз перечитувати просто немає часу.
[q]R: Наскільки Ваші твори є власним досвідом Сергія Жадана? [/q]
С.Ж.: Великою мірою. Я не можу сказати, що це стовідсотково автобіографічна проза чи, скажімо, поезія. Але, звичайно, у мене немає вигаданих персонажів і дуже мало вигаданих ситуацій. В основному це те, що було, або те, що могло бути.
[q]R: На початку літературної творчості великий проміжок часу Ви писали здебільшого вірші, а зараз пішла проза. Розлюбили віршувати? [/q]
С.Ж.: Ні. Це був такий період. Я написав чотири книги прози. Зараз я пишу нову книгу віршів. Себто для мене немає такого поділу: писати прозу або писати вірші.
[q]R: В одному з інтерв’ю Ви сказали, що хочете заробити свій перший мільйон виключно літературою. Як довго ще чекати до здійснення мрії? [/q]
С.Ж.: Не знаю. В принципі, хотілося б вірити, що недовго. Але так, я заробляю лише з літератури. Офіційно я — український безробітний.
[q]R: Легко матюкатися з книжок? [/q]
С.Ж.: Візьміть спробуйте.
[q]R: А як щодо антиморальних моментів у Ваших творах? [/q]
С.Ж.: На розсуд читача виносити усе це дуже легко. Але це стосується АДЕКВАТНОГО читача. А ось з неадекватним справа вже дещо складніше.
Широке коло інтересів
[q]R: Чи були спроби екранізувати Ваші твори? [/q]
С.Ж.: Є постійні пропозиції. Але я ще просто ні з ким цим серйозно не займався. Я чекаю, коли пропозиція буде не просто цікавою, а ще й конкретною: коли за цим дійсно стоятимуть люди, які знімають кіно. Себто це для мене не дуже цікаво. З Києва та Харкова було кілька ідей, але це поки що ще тільки ідеї.
[q]R: Де Вас читають окрім України? [/q]
С.Ж.: В Росії, Польщі. Перекладається багато в Німеччині, Білорусії. В Америці. В тій же Австрії та балканських країнах.
[q]R: Над чим Ви зараз працюєте? [/q]
С.Ж.: Крім нової книги віршів я також пишу театральну таку річ, бо ми хочемо зробити моно-виставу з однією київською акторкою. Може вийти хороша анархістська вистава про людину і систему. Про тиск та контроль з боку системи. Про можливість людини протистояти системі як такій. Є ще кілька проектів. Скажімо, ми з друзями хочемо видати компакт-диск з піснями на мої слова. Є організаційні ідеї. Наступного року ми хочемо влаштувати агітпоїзд з письменниками та музикантами по сходу України. Такі собі гастролі найбільшими містами східної України: Суми, Полтава, Харків, Донецьк та Луганськ.
Дві мови — один народ
[q]R: Ваше ставлення до двомовності в Україні? [/q]
С.Ж.: Думаю, що раніше було ставлення до нашої мови набагато гірше, тому що проводилася примусова українізація. Зараз ставлення до української мови набагато толерантніше. Я не бачу в «двомовності» в Україні жодної проблеми, ніякої глобальності. Ця проблема надумана, вигадана політиками, щоб отримати свої голоси і проходити у парламент. Україна не одномовна країна. Українське суспільство не одномовне, і це треба прийняти. Адже боротися з російською мовою — значить лише шкодити українській. В Україні цілком нормально може вживатися і українська, і російська. Я проти двомовності, скажімо, на офіційному рівні, але на побутовому рівні жодних проблем у цьому не бачу. Дійсно, у Харкові, де більшість людей говорить російською, я говорю українською і почуваю себе абсолютно комфортно. Насправді все залежить від тебе і твого ставлення до соціуму. Тому що якщо ти самодостатня людина, ти не будеш зважати на якийсь тиск із зовні. Принаймні ти зможеш йому протистояти.
Нестоличний письменник
[q]R: Склалася традиція творчої інтелігенції перебиратися до Києва. Чому Ви ще не там? [/q]
С.Ж.: Це дуже погана традиція… По-перше, я дуже не люблю Київ. Це «совок» — коли існує центр. Коли існує централізація. І цей центр усмоктує усе з регіонів. А по-друге, я дуже люблю Харків.
[q]R: Чому Вам так не подобається Київ? [/q]
С.Ж.: Київ мені не подобається… Київ — не дєвочка, щоб подобатись. Він не підходить мені енергетично, і я себе почуваю там не дуже добре. Є й інші міста, до яких я ставлюся більш прихильно.
[q]R: Як Вам Суми? [/q]
С.Ж.: Суми мені дуже подобаються. Така банальна фраза, але це правда. Ваше місто у мене завжди асоціюється з хорошими людьми.