Реалізм і утопія

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 30 ТРАВНЯ. Жвавий гурт бабусь та жіночок біля під’їзду звичайного панельного будинку про щось щебече. Підслуховувати – не мій стиль, та поки пробіг повз них, вже був “у курсі дєла”. Сьогодні десь гуманітарні харчі видаватимуть, так оце товариство обговорює, хто має на них право, хто ні. Всі погоджуються, що якщо комусь з них гуманітарної “халяви” немає, так це неподобство і ганьба. Сам спостерігав, як на початку війни ці добродійки виносили магазини, тягли торби по землі, залучали будь-які транспортні засоби – від велосипедів до дитячих візків. А нині отака несправедливість – нерівномірно ділять державну допомогу. Вже коли був далеченько, почув радикальний злам теми: “руські” десь на кордоні Сумщини, чийсь син бачив. Війна вибірковою не буває, вона для всіх.

ВІВТОРОК, 31 ТРАВНЯ. Потрапив у фінансову прірву, щоб не сказати гірше. Та ще не вбився, лечу мов дельтаплан чи безпілотник. Достеменно знаю, що не сам-один такий, поруч виконують вправи з вищого пілотажу друзі. Навіть спілкуємося і жартуємо. Знайома вигулює песика разом з двома курями-підлітками, яких оселила в себе на балконі. Я б завів собі поросятко, але не вигодую. Вигулюю сам себе вулицями рідного міста. У приватному секторі буяють квіти, на центральних вулицях жива музика на кожному кроці. Правда, патрулі зі зброєю і комендантська година, але ще маємо, чому радіти.

СЕРЕДА, 1 ЧЕРВНЯ. Від друзів отримав гуманітарне відро дрібної картоплі. Перебираю, мию, треба просушити і сховати. Літо почалось наче без весни – вкрали її орки. Та в природі все функціонує у штатному режимі. На честь першого дня літа вбив першого комара. Перша потужна муха гуде, мов бомбардувальник. Знищу, хай тільки сяде, стерво! Звільнені від школи дітлахи скаженіють на своїх самокатах, тобто поводяться цілком нормально.

ЧЕТВЕР, 2 ЧЕРВНЯ. Вночі гримнуло, думав, що знову обстріл, чи щось таке. Ні, звичайна гроза. З блискавками, дощем і озоном. Ну, думаю, все гаразд, аж не так сталося. Вранці дізнався, що на Херсонщині орки влаштували повторення Бучі. Вони це чинять не за наказами, а просто тому, що такі вже є. Довести не можу, але впевнений.

П’ЯТНИЦЯ, 3 ЧЕРВНЯ. Сьогодні сотий день війни. Про це не згадує тільки зовсім ледачий експерт-аналітик. Наче війна дійсно почалася у лютому цього року. А про “Кримнаш” забули?! Про Іловайськ хтось згадав?! Мене дуже дратують балачки про те, що, мовляв, головному оркові небагато залишилося, скоро його чорти візьмуть. Люди добрі, та поруч з нами один величезний “колективний орк”, приблизно 140 мільйонів істот, з незначними винятками. Ця потвора, звичайно, нежиттєздатна, але насмердить ще добряче.

СУБОТА, 4 ЧЕРВНЯ. Вночі гепнуло. Думав, що знову гроза. Аж ні – це від орків кудись прилетіло. Тривога на цілі 28 хвилин, потім скасували. Спочатку гепнуло, потім – сирена. Злякатись час є, сховатись – навряд чи.

НЕДІЛЯ, 5 ЧЕРВНЯ. Дізнався, що ракет було аж шість штук. Дивні, неадекватні орки! Про рай і пекло хай розповідають батюшки з МП, а я скажу про те, що буде тут, на цьому світі. Україна переможе і житиме, а вони або повиздихають, або стрімко еволюціонують до рівня нормальних людей. Реалізм і утопія мають рівні права і можливості.