Просто напросто

Відомий художник та письменник Лесь ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ про живопис та літературу

Красивий чоловік, цікавий співрозмовник, він дивиться на життя лише крізь призму власного досвіду. Епатажний та категоричний як у літературі, так і в живописі. Став популярним перш за все завдяки своїм оригінальним п’єсам, написаних «мовою народу». Спочатку це були листи до товаришів із армії, в яких він писав історії з вигаданими героями та істотами, а потім настала черга адаптацій творів класичної літератури, насамперед шекспірівських трагедій.

Автор майже культового «Гамлета, або Феномену датського кацапізму», «Павліка Морозова» та інших «Героїв нашого часу» став класиком ще у 80-х роках, не видавши друком жодного із своїх творів. Перші його видання з’явились на полицях книжкових магазинів лише декілька років тому. Ці твори можуть подобатися чи не подобатися, але все одно він є, він існує, він екзистує, як говорять розумні люди. І в тому, що Лесь Подерв’янський справжній майстер, достеменний гравець у літературі, немає ніяких сумнівів.

[q]r: Лесю, перше запитання: навіщо Ви цим займаєтесь? [/q]
Л.П.: Це абсолютно ірраціонально. Я не можу відповісти внятно на це питання, бо навіщо взагалі у світі існує живопис? Я не знаю навіщо, але він є. І ясно: якщо не буде живопису, літератури, то світ буде зовсім іншим. А навіщо люди взагалі цим займаються — це абсолютно ірраціональне питання. Багато таких, хто просто створений Богом для цього. Так само і я. Ти не можеш не написати п’єсу або не написати на полотні. Насправді це дуже просто.

[q]r: Коли Ви почали писати? [/q]
Л.П.: Мені здається, ще у п’ять років. Я написав пасквіль на дідуся з бабусею. Це був скоріше комікс. Я їх ще там намалював.

[q]r: Чому Ви використовуєте у своїх п’єсах ненормативну лексику? [/q]
Л.П.: Що ви маєте на увазі під ненормативною лексикою? Для мене ця постановка питання взагалі дика. Такого поняття, як «ненормативна лексика», на мою думку, не існує. Справа у тому, що люди говорять тією мовою, якою вони говорять. І не мені судити, яка вона — погана, добра, це суржик, мат чи вишукана українська. Кожному персонажу притаманна своя мова. Наприклад, коли ви говорите з греко-католицьким священником, у нього буде одна мова, а коли із Васею з-під пивного ларька — то це буде зовсім інша мова. Вони абсолютно відмінні. І ви не можете зробити так, щоб Вася розмовляв мовою греко-католицького священника, бо це буде неправильно. От і все. Коли ви дивитеся американський фільм і там герой з екрану лупить вам: «I [….] you!», а перкладач: «Я тебе зневажаю», всім зрозуміло, що «fuck» і «я тебе зневажаю» — це різні речі. Чому в Америці, Англії, в усьому цивілізованому світі немає табульованих слів? Це нормально. А ми граємося у ці ігри.

[q]r: Але у шахах мат — це програш? [/q]
Л.П.: Для одного програш, а для іншого — виграш.

[q]r: Яким чином розповсюджувалися Ваші твори за радянських часів? [/q]
Л.П.: Це було зовсім безконтрольно. Отак, як ми зараз сидимо, я читав якісь п’єси, а хтось записував на магнітофон. Варто було комусь це зробити, і вони розповзалися, як мікроби.

[q]r: Якою була реакція? [/q]
Л.П.: Мене визивали на профілактичні бесіди в гебуху. Отак пальчиком робили. А інколи самі казали: «Теперь не для протокола. Давай, колись, что нового написал?» Мені здається, що їм це подобалося. Але я не можу сказати, що ті хвилини мого життя були найприємнішими. У мене був один друг, який разом з чекістами їздив на полювання. Вони там відривалися по повній, бухали і розмовляли виключно цитатами з моїх п’єс. А потім йому кажуть: «Ну мы знаем, что ты с ним дружишь, скажи ему, чтобы не выебывался, а то посадим». Ну ось так.

[q]r: Хто з класиків Вам близький? [/q]
Л.П.: Багато хто. Наприклад, Гомер, Есхіл, Шекспір, можливо, Котляревський.

[q]r: Кого з українських сучасників радили б читати? [/q]
Л.П.: Я не можу вам нічого порадити, бо нічого не читаю вже давно. Дуже рідко — газети. Єдине, що прочитав із сучасних класиків, — це Мілорада Павіча. Його можна читати.

[q]r: Бажаєте щось екранізувати зі своїх речей? [/q]
Л.П.: Ні. Навіщо? Вони не для екрану. Я йду іншим шляхом. Наприклад, нещодавно написав сценарій українського блокбастеру, він має назву «Ваша Галя балувана».

[q]r: Як давно Ви почали малювати? [/q]
Л.П.: З двох років, і потім вже ніколи не переставав.

[q]r: Де відбулася перша персональна виставка? [/q]

Л.П.: Десь у Києві, у якійсь галереї. Це було на зльоті совка, і тоді художнику неможливо було зробити персональну виставку. Треба було мати всю «грудь в орденах». Словом, грали в ігри «кто больше заслужил у советской власти». А остання виставка була вже давно. Десь у 1999 році у містечку Стоктон (США) і одразу ж у тому році в Оттаві (Канада).

[q]r: Ваші роботи можна побачити в галереях? [/q]
Л.П.: В галереях моїх робіт мало, вони переважно в західних. А тут у приватних колекціях і музеях.

[q]r: Що малюєте? [/q]
Л.П.: Я малюю великі полотна олією. Взагалі, я уникаю усіх розмов щодо живопису. Я переконаний у тому, що живопис створений не для того, щоб про нього говорили. Він говорить іншою невербальною мовою, і розмовляти, принаймні мені, на цю тему дуже важко. Я винайшов одну закономірність: якщо про роботу можна багато чого сказати, то вона — погана. Про хорошу роботу взагалі не хочеться говорити.

[q]r: Скільки коштують ваші роботи? [/q]
Л.П.: Я не відповідаю на такі питання. Для цієї країни цілком пристойно. Але на Заході вони коштують дорожче.

[q]r: Малюєте на замовлення? [/q]
Л.П.: Інколи. Коли це мені не противно.

[q]r: На якому рівні зараз знаходиться український живопис? І хто із сучасників, на Вашу думку, достойний звання художника? [/q]
Л.П.: Я вам скажу, що український живопис знаходиться на дуже високому рівні і є багато художників, я не побоюся сказати, світового рівня. Одразу на вскидку, Сергій Паніч, Влада Ралко, Олег Тістол, Микола Журавель. Але справа у тому, що тут вони майже нікому не потрібні. Це досить прикро, бо зараз бум сучасного мистецтва в світі. Приватні колекціонери, музеї вкладають великі гроші на придбання живих художників. А в цій країні досі цього не зрозуміли.

[q]r: Над чим зараз працюєте в літературі? [/q]
Л.П.: Я написав сценарій, зараз пишу роман. Невідомо, коли закінчу, тому що він важко йде.

[q]r: Чим Ви ще займаєтесь, окрім живопису та літератури? [/q]
Л.П.: Я маю таке правило у житті: ніколи не займатися тим, що мені не подобається, і навпаки, усім тим, що подобається. Перше робити важче, ніж друге. Я займаюся спілкуванням з друзями, подорожжями, східними бойовими мистецтвами — кунфу. Люблю їздити верхи, на велосипеді, люблю ловити рибу. Є безліч робіт.

[q]r: Ви озвучили рекламний ролик горілки «Байка». Чи надходили після того до Вас пропозиції щодо озвучення мультфільмів чи дублювання фільмів? [/q]
Л.П.: Ні. Я не актор. Є професійні актори, які цим займаються. В історії з «Байкою» мені просто зробили пропозицію, від якої я не зміг відмовитися.

[q]r: Іноді пишете у газети? [/q]
Л.П.: Я пишу у газети, коли, наприклад, сиджу на кухні і щось рассуждаю, а мені дружина каже: «Що ти рассуждаешь? Он піди, гад, і напиши у газету, бо водки не дам». І коли вона мене дістане, тоді я щось пишу.

[q]r: У своєму інтерв’ю Ви говорили, що у владі не боги, а звичайні рагулі, яких ми сьогодні поставили, а завтра скинемо. На вашу думку, як скоро буде скинуто уряд Януковича? [/q]
Л.П.: Ну, мені важко тут бути якоюсь Касандрою. У нас така країна, від якої можна чекати будь-чого, тут все нестабільно. Колись і ці хлопці теж дограються. Вони вже почали.