Отруєний тиждень

ПОНЕДІЛОК, 10 ЛИСТОПАДА. Звичайний день. росіянці продовжують наступ на Сумщину, чергові місцеві чвари на політично-господарчому ґрунті, пошкоджено тролейбусну лінію. Все приблизно те саме, що було й тиждень, і два тому. Нові графіки відключення світла. Ось вони активно діють, хоча інколи самі себе заперечують. Тобто, буває, графік – окремо, а відключення – саме по собі. В темряві добре зосереджуватись на питаннях ірраціональності буття.

ВІВТОРОК, 11 ЛИСТОПАДА. На громадському заході якийсь добродій приватним чином тицьнув мені листівку, точніше, цілий стос прокламацій. “Прочитайте, – каже, – усвідомте й перекажіть іншим”. Вдома погортав. Ціла програма заходів на загальну тему: “Як нам облаштувати Україну”. Неабияк здивований тим, що десь серед нас сидять якісь мудрі люди, чи то один неперевершений геній. В цих папірцях “рецепти” на будь-який випадок: як треба (було) розподіляти землю, що на ній сіяти, а що – ні, скільки палат має бути у Верховній Раді, як ефективно лікувати катаракту, про “іуд-зрадників” і про те, що від українського народу пішла біла раса і розмовна мова. Прочитав один раз, вдруге не зміг. Відчуття цілковитого божевілля, до того ж, на тлі реальної війни, загрози усім нам, яка актуальна просто сьогодні. Приділив цій пригоді стільки уваги, бо перебуваю під враженням з того, як мало знаю про людей і обставини, серед яких живу. До того ж в Сумах тривають міжпартійні дуелі місцевого значення.

СЕРЕДА, 12 ЛИСТОПАДА. По вул. Ярослава Мудрого прямує старенька бабця. Йде не тротуаром, а просто посеред вулиці, її обминають автівки з обох боків, вона ледве рухається. Боже, навіщо мені таке показали?! Відвести її з небезпечного середдоріжжя – це самому лізти під колеса – рух там досить жвавий. Бабця дошкандибала до магазину, поступивсь їй чергою. Довго обирала собі шматочок ковбаски, печиво, ще щось. До речі, думки і побажання визначала досить адекватно. Дівчата обслуговують її з розумінням, допомагають порахувати гроші, стежать, аби чогось не забула. Потім бабця рухається зворотнім курсом, так само, посеред дороги. Про що це? Про те, що старість-не радість? Про те, що таких людей не можна залишати самих? Ось сиджу, розмірковую. А так у Сумах усе гаразд – місто готується до оборони, трошки відключили воду, та ми до такого вже звикли.

ЧЕТВЕР, 13 ЛИСТОПАДА. Виліз на світ масштабний скандал із корупцією в енергетичній галузі. На найвищому рівні. З висновками НАБУ, прізвищами, нагадуваннями, хто чий друг. Не коментую, бо ще нема слідства, не було суду і вироку. А якщо цього і не буде? Тоді – чергова ганьба. Влучання БпЛА десь біля «Хімпрому». Спостерігав дим, люди кажуть, що це якась отрута. Постраждалих, начебто немає, але відчувається, що все навкруги якесь отруєне, хворе. Позитив: з’явилась гаряча вода.

П’ЯТНИЦЯ, 14 ЛИСТОПАДА. Чергові удари. Влучили десь біля СумДУ. Над «Хімпромом» знову димить. На сьогодні більш нічого цікавого.

СУБОТА, 15 ЛИСТОПАДА. Зовсім припинив думати про велику політику, гадаю, що це тимчасово, від психологічної втоми. Сьогодні, так би мовити, на свіжу голову переслухав новини. Дивує таке: чому усі, хто дійсно хоче справедливого миру в Україні – і наші, і західні діячі – усі чіпляються за ідею схилити путіна до переговорів?! Це ж така істота, що пообіцяє будь-що й підпише які хоч папірці, але зробить своє за першої нагоди! Тут не пр розмови треба міркувати, а про знешкодження.

НЕДІЛЯ, 16 ЛИСТОПАДА. У половині будинку зникло тепло. Сусіди бігають один до одного, мацають батареї. Все навкруги якесь хворе.