Остап Вишня

Губенко Павло Михайлович. Народився 1(13) листопада 1889 року на хуторі Чечва, нині це Охтирщина.

Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907). Працював у військових частинах та в лікарні Південно-Західної залізниці в Києві. Навчався в Київському університеті (1917). Активний учасник Української революції і Визвольних Змагань. З 1918 року – військовий медик у лавах армії УНР. Був начальником медико-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його відповідальності були залізничні шпиталі, в яких лікували вояків Української Галицької Армії, Дієвої армії УНР. Потрапив у полон до більшовиків, від розстрілу врятував Василь Еллан-Блакитний.

Друкуватися під псевдонімом П. Грунський почав 1919 року в українській пресі в Кам’янці-Подільському (перший із знайдених фейлетонів – «Казка» (Про красногвардейца). Від 1921 року – під псевдонімом Остап Вишня в харківській періодиці: газетах «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда», журналах «УЖ», «Червоний перець», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт».

Перша збірка творів – «Діли небесні» (1923). Надрукував збірки фейлетонів і гуморесок, присвячених переважно проблемам сільського життя. Гостро виступав за гідне місце в суспільстві, у державній практиці української мови, української культури, розвінчував великодержавний шовінізм, висвітлював успіхи й прорахунки українізації.

Своєрідну сатирико-гумористичну трилогію становлять твори «Чукрен», «Чухраїнці», «Дещо з українознавства». Вони об’єднані спільним тематичним задумом. Остап Вишня звертається до теми гострої, болісної, завжди небезпечної для українського письменника – національної.

Остап Вишня відкрив нові для української гумористики теми й мотиви, створив жанр – усмішка. За манерою написання – імпресіоніст.

Від кінця 20-х XX ст. починається шалене цькування письменника з боку більшовицької влади. Наприкінці 1933 року Остапа Вишню заарештовують, звинувачують у тероризмі. Розстріл замінюють 10 роками концтаборів (Ухтпечтаб). Тайємно вів табірний щоденник «Чиб’ю». За збігом щасливих обставин уник розстрілу в 1937 році. Звільнений 1943 року за клопотанням О. Довженка. Реабілітований 1955 року.

Перша усмішка після заслання – «Зенітка» (1944). По війні жив у Києві. Створив великий цикл розпочатих ще до арешту «Мисливських усмішок». 1946 року видав усмішку «Вальдшнеп» – утаємничену тризну по М. Хвильовому. 1946 року відвідав Сумщину, був у Конотопі, Сумах, Охтирці, рідній Груні. Виступав також у жанрі оповідання («Ярмарок», «Село згадує»), працював у галузі художнього перекладу (переклав твори М. Гоголя, А. Чехова, Я. Гашека, Марка Твена, О’Генрі та ін.).
Помер 28 вересня 1956 у м. Київ. Похований на Байковому кладовищі.