Нотатки натураліста

ПОНЕДІЛОК, 7 СЕРПНЯ. Ледве сів за щоденник – вирубило комп. Все світло взагалі. На вулиці білий день, тому важко з’ясувати, наскільки це масштабно. Сусіди заметушились, перепитують один одного, кудись дзвонять – моментально всіх аж підкинуло. Блимнуло і стабільно засвітилось хвилин через 40, але ж як натренували людей ті зимові відключення! Чи доведеться знов щовечора робити “вправи із свічками”?
ВІВТОРОК, 8 СЕРПНЯ. На Сумщині відкрито офіційний “зелений коридор” для біженців з території ерефії. Хай рятуються, хто як може. Якийсь руський дисидент, який втік ще з “сересеру” казав своєю рідною мовою: ” Что бы ни делал человек в россии, всё равно его жалко”. Та тепер співчуття – тільки після ретельної перевірки, бо такого понасуне!
СЕРЕДА, 9 СЕРПНЯ. Знов по Україні летить. У Запоріжжі влучили в Храм Божий. Тиснуть на Куп’янськ, там збираються евакуювати людей. Словом, не дуже радісно, али ніколи не буває так погано, щоб не могло бути ще гірше. У Сумах відносний спокій, хоча й напружений. Найпростіші люди засвоюють стратегічне мислення: “Якщо вони знов на Куп’янськ лізуть, то може й до нас ще раз? – Буде, що буде, а ти роби свою справу і не будь генералом”.
У місті обрізають дерева, латають дороги, консервують огірки-помідори, проводять спортивні заходи. Тобто, поки тримаємось на позитиві.
ЧЕТВЕР, 10 СЕРПНЯ. Прилетіло по Рівному, по нафтобазі. Далеко, але дуже дошкульно. Від нас туди – БПЛА по підмосков’ю, кажуть, що дуже вдало – така собі рокіровка. Помітив, що вже через день забувається, коли де вибухнуло і скільки людей загинуло. Не тому, що байдуже – вмикається якийсь психічний самозахист. Ввечері спостерігав феєричну грозу. Справжній ліс з блискавок, електричні хащі! Куди там тим саморобним “фаєр-шоу” і салютам! І найприємніше, що кожне “бабах” – природне, позавоєнне явище.
П’ЯТНИЦЯ, 11 СЕРПНЯ. На межі двох “євродворів” розташувалася стаціонарна калюжа. Вона тут була ще до війни і до всіх “єврорухів” у напрямку благоустрою. Пролягає між дворами немов контрольно-слідова смуга на державному кордоні. Тільки сліди не залишаєш тут, а носиш на собі.
СУБОТА, 12 СЕРПНЯ. З життя комах. Коли псується погода, мухи намагаються сховатись в мене на кухні. Вичитав, що не можна залишати їм ані крихти провізії. Півдня замітав, мив, щкрябав, заховав навіть макарони і консерви. Все одно літають, набридливо шукають щось з’їсти. Пшикнув “діхлофосом” і втік на природу. Сиджу біля озера, та думаю собі: «Хто в хаті хазяїн? І чому моє життя так жорстко залежить від їхнього? Це як з росією, тільки тут вже ані пшикнути, ані втекти. Дикі качки плавають наввипередки, люди завзято фотографують перегони, навіть вболівають за фаворитів. Хай би так і було завжди, та ні, не буде все добре навіть за хвилину. Дощ. Додому.
НЕДІЛЯ, 13 СЕРПНЯ. Найдошкульніша з новин – знов цькують воєнкомів. А вони ж таки до кращого життя прагнуть, як будь-який елемент біосфери. І не крадуть нічого, бо добрі люди їм самі несуть, підгодовують, мов качечок на озері. Щоправда, зайвої ваги набрали, та на те їм і війна. Більш на цю тему нічого не додам, бо коментів – повен Інтернет. До речі, “паразити” – це не образлива лайка, а науковий термін.