Не силою, так впертістю

ПОНЕДІЛОК, 13 ТРАВНЯ. До Сум я завжди уважний, але сьогодні гостро переживаю події на Сонці, тобто магнітні бурі. Цілий ранок шукав всяке-різне: шкарпетки, телефон, улюблену чашку. Всі звичайні речі чомусь опинились у якихось схованках. Ні, нічого вчора не святкував, кажу ж, сонячна активність! Себе знайшов тільки в дзеркалі, чемно привітався, про деменцію не натякав. Відшукав ключі, двері, вийшов на вулицю, щось пролетіло поруч і розбилось на тротуарі. Керамічна плитка, яка щойно була частиною мого будинку, чомусь відірвалась, але не влучила. В неї теж невдалий день, понеділок, тринадцяте.
ВІВТОРК, 14 ТРАВНЯ. У місті зустрів дивні споруди з суцільного бетону, дуже життєрадісно розмальовані. Вчора ще не було, аж ось маємо! Звичайно, такі споруди здатні врятувати когось у лиху годину, але свербить інше питання: що там буде всередині, якщо туди буде вільний доступ цілодобово? Ні, сумчани бувають нормальні, але бувають і різні.
СЕРЕДА, 15 ТРАВНЯ. Балакають про системні відключеня світла, бо росіянці таки наробили нам шкоди. З’явились навіть графіки відключення. У різних варіантах. В інтернеті – “посилання на посилання”. Хотів знайти своє особисте місце в графіку, та то марна справа! Заспокоївся думкою, що в свій час мій графік сам мене знайде. Серед сусідів і знайомих також збудження не спостерігаю. Передбачливі люди закупились ліхтариками, павербанками, генераторами. Зробив собі окопну свічку і на тім заспокоївся. Прикордонні околиці продовжують трощити. До Києва приїздив Блінкен, зіграв на гітарі, казав, щоб тримались. Та я й так ще живий! А ось добрі знайомі з Сум тікають до Києва. Бо тут у них діти, а там – мама і, мабуть, “Петріоти”.
ЧЕТВЕР, 16 ТРАВНЯ. Ганебно забув про День вишиванки. Згадав тільки, коли побачив красивих жіночок, які фотографувались на сходах бібліотеки. І на Соборній той символічний визерунок на дорозі оновили. А я, немов дурний, у звичайній куртці! З іншого боку, воно й зрозуміло, більше чую не про свята, а про війну, мобілізацію, евакуацію – все таке не дуже лагідне. Розглядав у Фейсбуці ретро світлини з нашої редакції, зроблені в День вишиванки кілька років тому. Виглядаю молодшим, красивішим і таким собі дядьком, в якого все погане вже трапилось і забулось.
П’ЯТНИЦЯ, 17 ТРАВНЯ. Пам’ятаєте, розповідав про білборди з портретами Чайковського, Кожедуба, Менделеєєва, які, за концепцією авторів реклами, “не ОК для Сумщини”?! Так ось, сьогодні помітив, що вони зникли, тепер там реклама про інше. Чи термін їх перебування закінчився, чи “генеральна лінія” викривилась в інший бік?! Вдома біля мого робочого місця – портрет Стуса. Він, сподіваюсь, “ОК”? Так ось здалось, ніби почув його слова: “Сказитись легше, аніж буть собою”.
СУБОТА, 18 ТРАВНЯ. Три діди купують пляшку горілки. Радяться між собою, розглядають і розмірковують так, ніби від хибного рішення може поламатись не тільки їх життя, а й весь світ полетить шкереберть. Моя черга – за ними. Свій пакет кефіру чекав рівно 17 годин! Слід поважати дідів, бо вони вчать терпінню і витривалості.
НЕДІЛЯ, 19 ТРАВНЯ. Звідусіль наполегливо лякаютть росіянським наступом на Суми, навіть друзі з Іспанії дзвонять, турбуються. Відповідаю, що мені не лячно, бо не маю, куди тікати. Так само налаштовані сусіди. Вірна ознака, що Суми вистоять. Бо немає сили на нашу впертість.