Наталія СЕРДЮК: «Наші батьківські комітети не розуміють, які функції вони мають виконувати»

Наприкінці лютого 2016 року з’явився наказ управління керівника управління освіти Сумської міської ради Антоніни ДАНІЛЬЧЕНКО про те, що у навчальних закладах заборонено збирати кошти з батьків на потреби шкіл чи садочків. Міська влада обіцяла у повному обсязі забезпечити освітню галузь фінансуванням. Минуло трохи більше року, але у дитячих садочках чи школах не зникли так звані “добровільні внески”. Що відбувається сьогодні у сумських школах, чи зменшилося фінансове навантаження на батьків, які нові проблеми виникли в освітніх закладах і чи є шляхи їх вирішення, розповідає голова громадської організації “Евромайдан” Наталія СЕРДЮК.

r: Вже рік як існує наказ про заборону збирати батьківські кошти у школах чи садочках. Що ми маємо наразі по факту?
Наталія Сердюк: За нашими даними, ситуація змінилась, але не так, як хотілось би. Деякі школи повідомляють, що «побори», які ми називали «добровільними внесками», відмінили. Але по факту ті побори просто переклали з вчителів на батьківські комітети. Все одно залишилася стара система «хоч десятку, але здати потрібно». Якщо раніше ініціаторами зборів коштів були вчителі, то сьогодні це роблять виключно батьківські комітети. Вчителі/вихователі повністю відсторонилися від процесу збору коштів. Вони бояться, вони остерігаються покарань, переслідувань. Все тепер ініціюють батьківські комітети, щоб захистити вчителя, адже на них продовжують тиснути адміністрації навчальних закладів. У школах і садочках продовжують збирати кошти, особливо у тих, де є “захист”. І робиться це систематично.

r: Які сьогодні суми приносять батьки до навчальних закладів і на що збирають кошти з батьків?
Н.С.: Суми різні. Є навчальні заклади, де батьки погодились збирати по 10 грн. на місяць, а раптом не вистачить паперу, знадобиться ручка чи щось термінове. Батьки не вважають це проблемою. А насправді це проблема. Батьківські комітети повинні врахувати якісь недостачі будь-чого і звернутися до директора, щоб той виділив кошти, надав папір і т.п. На це є відповідний закон. Кожному громадянину України Конституцією гарантовано право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність загальної середньої, професійної чи вищої освіти в державних комунальних навчальних закладах. Ми повинні навчитися розрізняти що є комунальним, а що приватним закладом. В нашому місті тільки одна школа приватна. Якщо коштів у закладу не вистачає, разом з керівництвом батьки мають право іти у мерію, звертатися до Верховної Ради, до депутатів… А виходить, що закон не працює… Керівництву навчального закладу простіше покласти ці витрати на батьківські плечі. У дитячих садочках збирають значні кошти на закупівлю стільців, телевізорів.

r: Наскільки правомірним є те, що кошти збирають батьківські комітети?
Н.С.: Батьківські комітети – це несанкційовані угрупування. Замість того, щоб батьківські комітети працювали і допомагали у повному обсязі навчати наших дітей, вони виключно збирають кошти “на всякий випадок”. Як кажуть юристи, виходить, що ми платимо податки на податки. Але поступово до нас приходить розуміння, що це неправильно. І тому поки що виникають поодинокі випадки, коли батьки йдуть проти старої системи. Наші батьківські комітети повинні набрати нової, легальної форми. Бути в рамках закону. Вони мають оформити юридичний статус. Батьківські комітети мають діяти як профспілки, що захищають інтереси батьків. А не вирішувати фінансові проблеми навчального закладу.

r: Хто ж може побороти ці “благодійні внески”?
Н.С.: Сьогодні ми маємо близько 300 млн грн. на освіту. І ось тут виникає проблема нашого неправильного розподілення коштів, розпорядження цими великими доволі сумами. Ми, як батьки, маємо право особисто, навіть без підтримки всіх батьків групи чи класу, добиватися достойних умов для навчання своєї дитини. Кожна людина згідно законодавству може підняти питання і йти його відстоювати. Але чому ж ми обираємо батьківські комітети? Бо має бути якась субординація. Коли батьки приходять на збори, вони хочуть дізнатися про успіхи дитини, а не слухати про те, що школі потрібен лінолеум, лампочки чи новий дах.
Якщо такі питання постають на батьківських зборах, то треба змінювати директора. Якщо директор не вміє планувати навчальний процес. Він має бути вправним менеджером і справлятися з організацією навчального процесу, бо це є його прямим обов’язком.
Батьки приносячи ці 10 грн., порушуючи закон, вони закладають у дітей багато комплексів, вони закладають дітям те, що порушення закону є правильним, і при цьому ми бідкаємося, як же нам тяжко, як це неправильно. Ми руйнуємо психіку наших дітей. Один із варіантів вирішення – заборонити батьківські зібрання. Батьки мають приходити до школи індивідуально! Це є міжнародна практика, вона досить зручна і успішна.

Катерина Евдокімова, “панорама” №11