Найвідоміший баритон Сумщини

Серед видатних постатей на ниві української культури другої половини XX – початку XXI ст. одне з першорядних місць належить Анатолію Юрійовичу МОКРЕНКУ. Співак, громадянин, будівничий національного культурного відродження. Оперний співак і камерний виконавець, блискучий виконавець багатьох народних пісень і творів сучасних композиторів, педагог столичної консерваторії, публіцист, громадський діяч нашої незалежної держави.

Народився 22 січня 1933 р. в Тернах Сумської області в багатодітній селянській родині. Школу закінчив із золотою медаллю і вступив на гірничий факультет КПІ, хоча мав рекомендацію на вступ до консерваторії. Але з піснею не розлучився – став солістом хорової капели КПІ. Здобувши фах інженера-геолога, вісім років працював в експедиціях, водночас заочно навчався в Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського.

У 1963 році Анатолій Мокренко повністю присвятив себе мистецтву – став солістом оперної студії при Київській консерваторії. Надзвичайно плідним у житті і творчості митця став період роботи в Державному академічному театрі опери та балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка: з 1968 року як соліст, а з 1991 по 1999 рр. – генеральний директор і художній керівник.

Багато зробив Анатолій Юрійович і для нашої естради. У його репертуарі – велика кількість творів українських композиторів та народні пісні. Це неймовірно, але лише за часів незалежності співак нарешті видав свої перші альбоми – компакт-диски «Анатолій Мокренко виконує пісні Олександра Білаша» та «Марії».

У 1991–1999 роках Анатолій Мокренко був генеральним директором і художнім керівником Національної опери України. Це були нелегкі часи. Тоді по півроку не отримували зарплату, неодноразово театр був на грані розпуску. І в тому, що театр вдалося зберегти, велика заслуга Анатолія Мокренка. Також він автор двох книг та понад сотні публікацій мистецької і українознавчої тематики.

За мистецькі і творчі здобутки Анатолій Мокренко удостоєний звання народного артиста України (1973) і народного артиста СРСР (1976); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979) та Державної премії Грузинської РСР ім. З. Паліашвілі (1973). Серед його високих нагород – орден Дружби народів (1982), орден Ярослава Мудрого (1995), орден рівноапостольного Володимира Великого (1998).

Помер 24 березня 2020 року у Києві.