Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Місто-герой Охтирка оживає після російської навали

320

Сьогодні Охтирка наводить лад і благоустрій після бомбардувань. Розбираються завали біля міської ради та вивозяться тверді побутові відходи, розбирають руйнування на території Охтирської ТЕЦ. Вже прибрана територія Юріївського та Успенського кладовищ. На дорозі Н-12 “Суми-Полтава” прибирають дорожнє покриття та демонтують бар’єрне огородження.

Невеличке містечко Охтирка на Сумщині з 24 лютого упродовж майже місяця не сходило з новинних стрічок українських і міжнародних ЗМІ. Уже з першого дня широкомасштабного наступу біля Охтирки точилися запеклі бої. Місто було в облозі, однак попри потужні авіабомбардування й обстріли ворогам не вдалося окупувати його. Охтирка вистояла і стала непереборним форпостом для подальшого просування рашистів по Слобожанському напрямку вглиб України.

24 березня Президент Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння Охтирці почесної відзнаки «Місто-герой». Таких міст в Україні нині десять.

Про життя міста після бомбардувань і обстрілів, відновлення після вигнання рашистів українськими захисниками Укрінформ поговорив з Охтирським міським головою Павлом Кузьменком.

– Павле Петровичу, чим сьогодні живе Охтирка? Яка наразі безпекова ситуація в місті?
– Жодне місто чи село в нашій країні, жодна людина не може стверджувати про стовідсоткову безпеку. Навіть якщо поблизу немає російських військ, у країні досі залишається не закритим повітряний простір. А місто, як Охтирка, яке знаходиться у двох хвилинах льоту від кордону з країною-агресором, взагалі не може говорити, що щось безпечно.

Та наголошую, Охтирка, попри облогу і оточення російськими військами, не була окупована навіть пів дня! Це все завдяки військовим, завдяки ЗСУ! Зараз уже всі готові до зустрічі ворога на будь-яких рубежах і ворог розуміє, що його будуть зустрічати біля кожного зеленого кущика. Повірте, тепер ворогу набагато страшніше, ніж нам.

– Чи підраховували, наскільки зруйноване місто після рашистського нашестя?
– Механізму, який би дав можливість швидко і по алгоритму порахувати, які точно нанесені збитки, поки немає.
У нас, фактично, майже всі багатоповерхівки у місті, загалом 120, не придатні для проживання на цей момент. У відсотків 25-30 є пошкодження від прямих обстрілів, там немає вікон, дверей, балконів… А відсотків 70-75 уражені холодом – через відсутність теплопостачання порозмерзалися батареї, труби подачі води. Місцева влада і комунальні служби не можуть самостійно проникати у квартири, господарі повиїжджали, тому важко провести точну оцінку стану систем тепло- і водопостачання. Після перевірки усіх десятків тисяч квартир уже можна буде щось конкретніше говорити.

Чому це важливо? Бо люди повертаються додому, вимагають відновити водопостачання, комунальні служби воду подають і починаються підтоплення з верхніх поверхів. Неодноразово зверталися до мешканців, аби збиралися всім під’їздом, будинком, спочатку перевіряли стан систем, а вже потім відновлювали подачу води. На жаль, люди нас не чують.

Щоби перевірити квартири без господарів місцевій владі самостійно, потрібно у кожному окремому випадку звертатися до суду, це фізично поки неможливо, ще і зважаючи, що суди переведені до іншої області.

– В Охтирці чимала кількість приватного сектору.
По приватним одноповерховим будівлям є пошкодження двох-трьох десятків будинків по кожному напрямку виходу з міста, а таких напрямків – вісім. Тож, приватних домогосподарств також постраждало багато.

Ще є суттєві пошкодження інфраструктури – центрального каналізаційного колектору, газогонів, водогонів. Так, вони відновлені, але відновлені не капітально, а аварійно. Подали людям газо-, водопостачання, але це тимчасово. Не було ні матеріалів, ні часу, щоб якісно відновити.

– Унаслідок авіабомбардувань росіянами міста чи не найбільших руйнувань зазнала ТЕЦ. Наскільки реально її відремонтувати чи легше побудувати нову.
Тільки змінити, поставити модульні агрегати, які будуть завезені й змонтовані. Те, що зруйноване, відновленню не підлягає. Більше місяця розбираються завали, вивозять, але відновлювати там нічого.

– А як зараз у місці зі зв’язком, електропостачанням? Нещодавно Святослав Вакарчук привіз у Охтирку Starlink…
Зі зв’язком і світлом усе добре. Інакше ми би з вами не розмовляли (інтерв’ю проводилося в телефонному режимі – ред.). Starlink усе місто не покриє, то лиш для окремих будівель і задач.

– Багато охтирчан виїхали з міста після початку війни?
У перші дні ми вивезли десятки тисяч людей, орієнтовно 50 % населення міста виїхали. Загалом кількість населення у нас становить 48 тисяч, то залишилося тисяч 20.

– Багато голів громад уже звільнених населених пунктів просять громадян не поспішати повертатися, інші ж, навпаки, кличуть додому своїх земляків, аргументуючи тим, що потрібно відновлювати економіку і життя. Якої позиції дотримуєтесь Ви?
Беззаперечно, ще потрібно почекати! Війна не закінчилася і їхати додому, якщо є можливість залишатися у більш безпечних районах, немає сенсу. Ми не знаємо, що буде далі, але точно знаємо, шо такого ресурсу, як на початку, коли ми всі мобілізувалися і допомогли один одному виїхати, не буде.

– Чи є випадки мародерства?
Усе є, але незначна кількість. Уявіть, пів міста на сьогоднішній день відсутнє, у місті через необхідність світломаскування повністю вимкнене вуличне освітлення, світло у під’їздах, то, звісно, знаходяться нечисті на руку ділки. Насправді, я переконаний, що освітлення треба повертати, не від нього залежить, куди і як обстрілюють.

А ще вважаю, що комендантська година, яка зараз запроваджена по області з 21-ї години – то дуже пізно. Звісно, для тих, у кого залишилося на місцях населення, немає розбомблених будинків і все добре, то це нормально. Проте в Охтирці за час, коли вже майже стемніло і до початку комендантської години можна винести половину будинку. Тому у нас комендантська година завжди була і є саме з тієї пори доби, коли темніє на вулиці. Це потрібно для якості й чіткості роботи правоохоронних органів, територіальної оборони. Стемніло – нічого цивільним робити у місті.

Так само у нас діє тотальна заборона на алкоголь: субота-неділя, свято-не свято, алкоголь не продається. У людей дуже багато зброї і всі ми розуміємо, що таке алкоголь, який, хоч і при різних дозах, але здебільшого у кожного викликає агресію.

– Коли було найважче? Яке з ухвалених після 24 лютого Вами як мером рішень було найскладнішим?
Найважче стало тоді, коли закінчилися активні бойові дії, коли люди повилазили з підвалів, повернулись з місць, де не стріляли, і дехто почав дорікати, що нібито через дії мера, через те, що залишився, місто розбомбили.

– Несподівано. А чому така реакція в людей. Вони хотіли, щоб Ви виїхали?
На думку окремих мешканців, з деяких міст виїхали голови і міста вціліли… Принаймні, таке доводиться чути.

– І навіть не змінює їхню точку зору страшна доля тих міст і сіл, які були під окупацією росіян, ті звірства, які вони там чинили?
Ви не уявляєте, наскільки це важко чути… Ворог мав надію, що, знищивши всю критичну інфраструктуру, спричинить у населення невдоволення моїми діями, яке або мене позбудеться, або здасться. І такі пропозиції були неодноразово, були звернення росіян через смс, у тому числі до моїх заступників, у яких вони заявляли, що все одно «асвабадят» нас з мером чи без мера.

– Із Вами особисто рашисти не контактували?
Я так розумію, що вони контактували з деякими людьми, які мені передавали оці всі «побажання».

Я переконаний, що зробив усе правильно, не сумніваюся в тому, але люди є різні. Знаєте, є люди, які власними зусиллями, працею, талантами чогось досягають, а є ті, хто стає «героями», «виблискуючи» на роботі й зусиллях інших.

Коли були бойові дії, чітко розумів, хто ворог, хто друг, із ким варто боротися, а зараз знову з’являються спроби гри в політику.

– Тобто?
Найбільше зараз мені дорікають моєю заробітною платою. Чому? Поряд зі мною у місті залишилися усі мої заступники і певна частина виконавчого комітету. Була постанова Кабінету Міністрів, що можна до 300 % виплачувати надбавки для тих, хто працює в зоні бойових дій. Своїм розпорядженням я маю право підписувати всім своїм заступникам і всім керівникам структурних підрозділів заробітну плату і відсотки, крім себе. Мені ж визначає сесія міськради.

Було ухвалено рішення людям, які ризикували своїм життям і несуть таку колосальну відповідальність, виплатити надбавки у 200 %, у тому числі й працівникам виконкому, їх лишилося 20-25 чоловік, медикам, учителям. Однак ті, хто зі мною працює, заявили про несправедливість, що мер отримує зарплату, нижчу, ніж вони.

Нам вдалося зібрати сесію міськради для виділення коштів на пальне для військових і правоохоронців. Також тоді було винесене рішення про 200 % надбавки в заробітній платі для міського голови на час воєнних дій, за яке проголосували депутати.

Насправді, з тими 200 % я отримав у коштах 50 тис. грн, проте це стало обуренням для частини містян.

Ви не уявляєте, скільки разів я вже пошкодував за ці 200 %…

Але всі, хто працював під час бойових дій, також отримали відповідні надбавки і зарплати.

Я вже порівнював, що якби пішов у тероборону медиком, то отримав би на 10 тисяч більше, аніж на посаді мера минулого місяця: 30 тис. грн у ТрО, плюс за мною би зберігалася моя заробітна плата міського голови ще в 30 тис. грн – загалом 60 тис. грн.

– Ви за професією лікар. Розповідали, що Ви вдень забезпечували роботу міста у воєнних умовах, а вночі оперували людей у підвалах. Багато доводилося ночами повертатися до лікарської практики?
Повертався і за потреби займаюся й зараз. Оперую складні випадки, з іншими – наші лікарі, яких і я вчив, справляються.

Бувало, що не було світла, то працювали з генераторами, мали запаси води. Проте намагалися відновлювати все досить швидко.

– Охтирська лікарня працювала без перебоїв?
У нас лікарня не зупиняла свою роботу ані на день, як працювала, так і працює нині. Багато медиків виїхали – із 800 залишилося десь біля 200, зараз повернулася частина, то вже близько 300. Зараз уже почала працювати в повному обсязі сімейна медицина, стоматологічна допомога і психіатрична амбулаторія.

– Чи є у місті дефіцит продуктів харчування, медикаментів?
Усього вистачає. Скажу так: у нас гуманітарної кризи не було жодного дня. Був час, не вистачало певних ліків для лікування щитовидної залози, цукрового діабету, серцевих, заспокійливих. Але це було не критично. Якась частина ліків все одно була, працював дехто із сімейних лікарів навіть під бомбардуваннями, тож приймали замовлення і змінювали ліки на аналоги.

Лікарня забезпечена з першого дня війни всім необхідним, по аптекам навіть при обстрілах ми роздавали певні групи ліків.

– На Сумщину багато відправляється гуманітарної допомоги…
Працюємо з нею з першого дня, навіть при розбомбленій міськраді намагалися все оформлювати, систематизувати й контролювати – від кого, скільки і чого надійшло, кому роздано, який залишок, надавали офіційні листи й супровідні документи.

Ми все проводили через комп’ютер, вказували адреси, телефони, аби чітко бачити, хто вже отримав, а хто ще потребує. Це робиться для того, щоб не було спекуляцій, що одним усе, а іншим – нічого. Тому в нас і немає черг, допомога надається адресно. По вулицях доставляємо відповідальним особам, а вони своєю чергою, організовують доставку до мешканців, які потребують допомоги.

Від початку бойових дій тільки 27 тисяч порцій гарячого харчування роздали військовим, людям по підвалах, по бомбосховищах.

Вважаю, що гуманітарна допомога має проходити через серйозний облік і контроль, оскільки це – обмежений ресурс, а ми не знаємо, скільки нам ще доведеться воювати. Зараз потрошку відходимо від гумдопомоги, але вона все одно надходить і у нас створено близько шести складів різного напрямку – з продуктами харчування, одягом, медикаментами тощо.

Загалом же через Охтирську міську раду офіційно пройшло 6-7 вагонів гуманітарної допомоги і до 100 машин. Здебільшого – це одяг, памперси, засоби гігієни, інша частина – продукти харчування і ліки.

– Чула від інших очільників громад, що морально важко працювати з гуманітарною допомогою.
Скажу відверто, зараз ледь не всі голови громад Сумської області, та, думаю, й інших областей, намагаються відхреститися від гуманітарки. З одного боку, тисячі вдячних людей, яким вона дійсно допомогла у час активних воєнний дій, але нині йде дуже багато негативу від непоодиноких випадків, коли починаються спекуляції, бажання отримати більше за інших, звинувачення, що хтось щось повинен і так далі. Звісно, продовжуємо працювати, але випадки є різні.

– Переглядаючи Ваші відеозвернення в соцмережах звернула увагу на заклики до охтирчан навіть у час, коли війська продовжували обстріли, виходити на толоку, прибирати і висаджувати. Любите квіти? Після Перемоги і відбудови можемо побачити Охтирку як одне з найквітучіших міст Сумщини?
Чи люблю я квіти?! Я їх обожнюю. Але у звернення – там дещо інша мета. Дуже хочеться відволікти людей від війни, показати, що ЗАВТРА БУДЕ і треба про нього подбати вже зараз. Коли саджаємо дерево, то не думаємо про сьогоднішній день і навіть не про завтрашній, а про наступні роки. Те ж саме про квіти – вони ніби дають поштовх жити далі, бачити, що у нас все одно буде весна, у нас все одно буде літо і нам треба дбати про наше місто. Я би назвав ці звернення психологічним прийомом для єднання і підняття духу людей, для змінення надії, що все буде добре.

– Багато хто відгукнувся на такі заклики?
Дуже багато. Місто було виметено, вигребено від скла, адже його були десятки тонн, Охтирка буквально була всипана склом, уламками, камінням. Після російських бомбардувань два-три дні біля кожного будинку доводилось вигрібати дуже багато.

Клумби прибирали, а садити будемо тільки зараз, бо ж не було тепла. Дуже хотілося би бачити квітучу Охтирку.

– Щоби Ви сказали своїм містянам і всім українцям?
Люди добрі, війна ще не закінчилася. Ми повинні далі гуртуватися та єднатися, щоб здолати ворога. Це важко. Це дуже важко. Але не сумніваюся, що в нас вийде!

Олена Литвиненко
Фото: trostyanets.info, 93-тя ОМБр Холодний Яр