Помер Платон Воронько – поет, публіцист, драматург, уродженець Охтирщини

Народився 18 листопада (1 грудня) 1913 в селі Чернеччина, тепер Охтирського району Сумської області. Виховувався в Охтирському дитячому містечку-інтернаті, яким керував Матвій Довгополюк. Платон Воронько згадував:[1]

Хлопчиком батьки віддали мене на виховання в Охтирське дитмістечко. Педагог, агроном і поет Матвій Лукич Довгополюк прагнув відкрити в кожної дитини талант, прищепив любов до поезії Павла Тичини, яка стала для мене тим живим середовищем, у якому формується душа людини.
Навчався в Харківському автодорожному інституті, після закінчення якого з 1932 працював автомеханіком, секретарем комсомольської організації «Вахшбуду», завідувачем гаража Ленінабадського бавовнозаводу «Ходжент» в Таджикистані.

1935 року був призваний на строкову службу до лав РСЧА. Після демобілізації в 1937 році працював вчителем української мови в селі Хухра і в Охтирській середній школі на Сумщині. 1937 року вступив до Московського літературного інституту імені Горького.

1939-го добровольцем пішов на фінський фронт, де воював разом з своїми товаришами по інституту — Сергієм Наровчатовим, Миколою Отрадою, Ароном Копштейном та ін. Брав участь у німецько-радянській війні з перших днів, знову добровольцем. 1943 року закінчив курси підривників і був направлений за лінію фронту в партизанське з’єднання Сидора Ковпака. Член ВКП(б) з 1943 року.

З 1945 року працював завідувачем відділу журналу «Дніпро». Після війни Платон Воронько займався літературною творчістю. Він автор понад тридцяти збірок віршів і поем та великої кількості книжок для дітей. У 1969—1971 роках — заступник голови Київської організації Спілки письменників України.

Водночас він був відомим громадським діячем — обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань.

Помер поет 10 серпня 1988 в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Джерело