Як сумчанам похилого віку зберегти психічне здоров’я

Сумська психологиня Віторія Ратєєва дає поради, як старшим людям самотужки впоратися з ситуацією, і як дітям допомогти своїм батькам

Війна, періодичні прильоти, блекаути, холод і темрява. Усі ці фактори негативно впливають як на фізичне, так і на психологічне здоров’я сумчан. І, якщо молодь і люди середнього віку мають багато друзів, широке коло спілкування на роботі, соціальну інтегрованість, то люди похилого віку дуже часто «варяться» у котлі власних емоцій і переживань, не розуміючи, як впоратися зі стресовою ситуацією, адже іноді навіть не мають з ким поговорити.

r: Як на вашу думку, люди старшого віку більш вразливі, ніж їхні діти і онуки? Чому так?
Вікторія Ратєєва: Так, старші люди, як і діти, дуже вразливі через цілу низку обставин. Адже з віком змінюються соціальний статус, стан здоров’я. І все це, безперечно, впливає на людину.

Основними чинниками вразливості людей похилого віку є:
– економічна і соціальна незахищеність старших людей, байдужість суспільства до проблем цієї категорії людей;
– різка зміна життєвого устрою (соціального, економічного), що зумовлює тимчасову дезадаптацію;
– несприятливі соціально-побутові умови;
– висока включеність в особистісні проблеми близьких людей;
– міжособистісні конфлікти;
– внутрішні страхи;
– особистісні характеристики – лабільність, тривожність, недовірливість, чутливість.
– заклопотаність життєвими проблемами людей, в результаті чого вони не можуть надати своїм літнім батькам належної уваги;
– суперечність між засвоєними у попередні роки цінностями і тими, що культивуються в суспільстві на сьогодні;
– маніпулювання людьми з боку політиків (масс-медіа);
– негативний вплив засобів масової інформації;
– зруйнованість у родинах зв’язків між поколіннями, що звужує можливість спілкування людей похилого віку;
– відсутність соціально-психологічної служби допомоги людям похилого віку (питання самотності/ізоляція)
– власні питання здоров’я (інвалідизація) та надання сучасної медичної допомоги.

r: У нас в країні практика звернення до психолога ще не дуже розвинена, особливо серед старших літніх людей. Як допомогти таким людям звернутися за допомогою?
В. Р.: Дуже часто люди похилого віку залишаються наодинці зі своїми проблемами, переживаннями, думками. Якщо людина взагалі одинока, то це ще більше ускладнює ситуацію. Люди похилого віку більш чутливі до змін сучасного життя у силу своїх вікових особливостей, вони звикли жити за певними усталеними канонами, які у кризовій ситуації ламаються і не працюють.
Рятувати насильно людину ми не можемо. Якщо людина відмовляється звертатися до психолога, то ми маємо прийняти її вибір.
Адже звернення до психолога – це РОБОТА. Принципи психологічного “лікування” це, перше – визнати проблему, друге – знайти спеціаліста, який допоможе, третє – прийти за допомогою.
Тому ми можемо лише пропонувати, наголошувати на тому, що зараз існують професіонали, які допоможуть людині подолати психологічні проблеми.

r: Люди похилого віку не хочуть йти у кабінет до психолога. Що б ви могли порадити для «самолікування»?
В. Р.: Не стільки самолікування, скільки спосіб відчувати себе потрібним, соціально значущим. Людині потрібно повернути жагу до життя, витягнути її з вакууму, який з роками створюється навколо старших людей. Важливо дати можливість бути потрібним, мати будь-яку справу, яку необхідно виконувати кожного дня. Нехай ваші тато або мама заведуть собі домашню тваринку, яку потрібно буде годувати щодня. Це вже стимулюватиме їх встати з дивана, відірватися від постійних страшних новин, зосередитися на допомозі комусь іншому, який залежний від них.
Соціальна активність – це ще один засіб “самолікування”. Якщо батьки хочуть ходити плести сітки – дозвольте їм це. Якщо ваша мама зайнялася в’язанням носків для військових, не відмовляйте їй і не кажіть, що зараз усе можна купити. Адже саме такі дії дають їй змогу відчути себе соціально значимою, як колись.
І ще одна порада. Нагадувати своїм батькам, що пенсія – це не вирок, а, навпаки, час зайнятися собою. Вчитися чомусь новому, вчити напам’ять вірші і спробувати вчити іноземні мови. Це не лише спосіб провести час, а й профілактика деменції і хвороби Альцгеймера.

r: Війна триває, і ніхто не знає, скільки вона триватиме ще. Деякі люди старшого віку залишися у місті, а от їхні діти і онуки виїхали. Як пережити розлуку? Дайте поради обом сторонам: і батькам, і дітям.
В. Р.: Кожен несе відповідальність за своє життя сам, навіть якщо це найближчі люди. Ми відповідаємо та приймаємо рішення лише за дітей, поки вони не дорослі. Ми мусимо прийняти їх вибір, а наш обов’язок – закрити їхні базові потреби, але якщо вони кажуть, що нікуди не їдуть, – вони не їдуть.
Найголовніше у нашому житті – це спілкування. Зараз навіть на відстані є змога спілкуватися і бачитися. Цей зв’язок має мати постійний характер. Наприклад, щовечора о 20 годині ви телефонуєте батькам і цікавитеся, як пройшов їхній день, чи випили вони необхідні їм ліки, чи подивилися улюблений серіал.
Ніколи не потрібно пред’являти один одному претензії, на кшталт – ви поїхали – мене залишили, або навпаки – ми поїхали, ви відмовилися, а ми тепер вимушені переживати.
Якщо ваші батьки мало мобільні, то обов’язкового потрібно подбати про їхні найперші базові потреби у їжі і ліках. Знайти людину, яка буде опікуватися саме цією стороною побуту ваших літніх родичів.

r: Сьогодні у місті багато так званих Клубів психосоціальної підтримки (ПСП). Як ви вважаєте, чи є це одним із засобів подолання стресу і самотності? Чи дієві вони і чи варто рекомендувати їх батькам і старшим знайомим?
В. Р.: Такі клуби психосоціальної підтримки, або так звані клуби за інтересами – це завжди гарно. Будь то Клуб мандрівників, Клуб любителів книги, Клуб кіноманів або будь-який інший клуб. Спілкування і соціальна активність – саме те, що не дасть людини залишитись наодинці зі своїми, іноді не зовсім позитивними думками.
А клуби ПСП – це пряме втілення приказки “Попереджений – значить озброєний”. Саме там люди можуть отримати найпростішу інформацію про стрес, про найпростіші методи його подолання і про те, коли, куди і за яких симптомів потрібно звертатися. Тому, якщо ви знайшли десь оголошення про подібні заходи, повідомте старших людей, анонсуйте їм цей захід, запропонуйте їм відвідати його хоча б один раз. А якщо вони відмовилися, не полінуйтеся нагадати їм про подібний вид проведення часу ще і ще раз. Вода камінь точить, раптом спрацює…

r: Як дітям справлятися з батьками, які здаються такими, що гірше малих дітей?
В. Р.: Люди старшого покоління діляться на таких, що повністю махнули на себе рукою, і живуть заради дітей і онуків, віддаючи їм усе, як у моральному, так і в матеріальному плані, часто, навіть, шкодячи собі при цьому. “Моє життя вже скінчилося…” “Да скільки мені треба…” “У мене усе є”… Часто можна почути від таких людей.
Інша ж категорія – це ті, хто навпаки вимагає від своїх нащадків тотальної любові і уваги. “Ти мене зовсім не любиш, бо не приїздиш кожного дня…” “Ти про мене забув, бо вже 2 години не телефонував”
Обидва випадки – крайнощі, з якими більш молоді люди мають навчитися справлятися і жити.
Головне у розмовах зі старшими родичами не втрачати рівноваги, розмовляти спокійно, за потреби пояснювати одне й те саме по декілька разів.

r: Як соціум може допомогти старшим людям подолати психологічну кризу? Як кожен з нас може допомогти людям поважного віку?
В. Р.: Люди похилого віку – одна з найбільш значних за чисельністю соціально-демографічних груп населення в нашому суспільстві на сьогодні.
Люди, які є самотніми, малозабезпеченими, безумовно потребують допомоги з боку суспільства. Такою допомогою можуть бути різноманітні соціальні проєкти, волонтерство, соціальний захист населення.
А також не потрібно забувати, що на покращення позитивного ставлення до життя, відчуття щастя і задоволеності може впливати творча зайнятість людей похилого віку, можливість творчо розвиватися. Отже, не лише найближче оточення, а й громада в цілому, має створювати і широко анонсувати заходи, які спрямовані саме на цю вікову групу. Зараз у сумських бібліотеках багато подібних заходів проходить
Добробут літніх людей є вкрай важливим для суспільства майбутнього, толерантного, чутливого і розвиненого.

Матеріал створений у рамках
Програми партнерства у галузі мас-медіа в Україні
IREX/Представництво Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів