Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Європа готується до війни

3,132

НАТО готується до війни на території Європейського союзу. Те, що вчора вважалося неможливим, сьогодні видається справою лише кількох місяців або років. На повну потужність розгортається виробництво боєприпасів, формуються нові бригади територіальної оборони, в найближчих планах – розгорнути додаткові 300 тисяч солдатів груп швидкого реагування від Чорного до Балтійського морів. Німеччина та інші країни збільшують видатки на військо, Польща закуповує безпрецедентні обсяги військової техніки. Паралельно йде робота по забезпеченню енергетичної незалежності – зима в ЄС може бути вкрай складною і дорогою.
Проте, безпека Європи і дата початку російського вторгнення залежить від результатів війни в Україні. Якщо Україна виграє (автор не має в цьому сумнівів, але об’єктивно ситуація складна), то ніякого вторгнення, звісно, не відбудеться. Лідери Заходу неодноразово говорили, що не можуть дозволити Україні програти, що програш України – це програш демократії, сигнал іншим диктатурам та таке інше. Все це так. Але в практичному сенсі поразка України – це готовий плацдарм для обстрілу Європи, вагомий економічний ресурс і мільйони нових солдатів, яких ніхто не запитуватиме, що у них болить, яка група інвалідності та скільки вони мають дітей, бо в таких запитаннях немає сенсу. Всі вони будуть кинуті, як гарматне м’ясо, у горнило війни. Хто воювати не захоче, буде знищений, а їхні родини згниють у новому ГУЛАГу.
Проте, сумнівно, що не здолавши Україну, кацапи наважаться відкрити другий фронт. Занадто мало сил, занадто мало зброї. Але переміщення ядерної зброї і ПВК «Вагнер» до Білорусі говорять про нову небезпеку. Ви, напевне, чуєте ці заклики і розмови російських політиків про Польщу (включаючи путіна), зітхання лукашенка про те, що, мовляв, «Вагнер» його напружує, бо хоче йти на Варшаву.
Звісно, перш за все, «Вагнер» несе загрозу Україні. Відомо (принаймні, така інформація була доступною), що білоруська армія не хоче воювати в Україні, не хоче приймати участі у загарбницькій війні. Так це чи ні, яку насправді позицію займає самопроголошений президент Білорусі і чи не є це дезінформацією? В таку інформацію хочеться вірити, бо вона приємна для нас і може насправді відповідати дійсності. Але ми не можемо виключати, що якась частина білоруських військових готова до війни, так само, як і якась частина білоруських чоловіків готова взяти до рук зброю і вступити в ПВК «Вагнер». Скільки складатиме чисельність «Вагнера» під кінець вербовки в Білорусі і навчання нових найманців? 30 тисяч? 50 тисяч? Реальні цифри. Втримати таку армію непросто, це потребуватиме додаткових сил. Що ще може зробити «Вагнер»? Увірватися через кордон з Польщею, захопити заручників і ударити з боку Польщі на Львів? Там немає ні укріплень, ні військових. Якщо ж перемістити українські підрозділи з півночі на захід, то відкриється дорога на Київ.
Пофантазуємо далі. Наприклад, «Вагнер» захоплює владу в Білорусі. Уявляєте? Військовий заколот, лукашенка вбивають, або він тікає до росії на сусідню ділянку до януковича. І в руках «вагнерівців» опиняється ядерна зброя. путін каже, мовляв, а що я можу зробити, вони проти мене заколот влаштували, я сам шокований. Тобто брехатиме, бо «Вагнер» завжди буде виконувати завдання путіна і більше нікого іншого. Наслідки такого розвитку подій непередбачувані.
Бо на нинішньому етапі головне завдання путіна – мінімізувати західну допомогу Україні, а зробити це можливо лише завдавши Заходу великого клопоту, та за однієї умови – начебто чужими руками. Тобто змусити економічний і військовий ресурс направляти на свій захист, а не передавати Україні.
А ще неподалік кордону з Литвою є велика атомна станція. Так що простір для шантажу необмежений.
Звісно, всі ці теорії мало хвилюють українців, на чиї голови щодня і щоночі падають бомби і снаряди. Але взимку 2022-го більшість також не хотіла нічого чути і знати про те, що завтра почнеться війна, в результаті країна понесла численні людські та територіальні втрати. Людей уже не повернути, а за території йде страшна кривава битва.
Тим часом уряд ціною пожертви міністра культури Ткаченка виділив на серіали з дивними назвами та сюжетами величезні кошти. Величезні не для виробництва кіна, а для тих простих українців, які віддають останні гроші на купівлю броніків, дронів, автомобілів, прицілів та всього іншого необхідного для війська.
Знімати кіно під час війни насправді – звичайна справа. Під час Другої світової СРСР знімав фільми, і, само собою, знімав Голівуд. Проте, хіба українцям потрібні зараз комедії в стилі «Квартал-95»? Стоп-стоп-стоп! Можливо, виходячи з усього, що сталося в 2019-му році і далі в політичному житті країни, якраз такий гумор нам і потрібен? А от кацапи зняли художнє кіно з прицілом на західну аудиторію англійською мовою – «Свідок». Начебто скрипаль-єврей (така собі маніпуляція) приїхав у Київ на гастролі наприкінці лютого, розпочалася війна, він потрапляє до Бучі. Фільм, я, звісно, ще не бачив, але його мета очевидна – обілювання кацапів і очорнення українців. На певну західну аудиторію він обов’язково спрацює. Тим часом наші начебто розумні письменники та кінематографісти розповідають іншим письменникам і кінематографістам, наскільки це аморально – писати книги та знімати кіно про події, що відбулися нещодавно, що це травмує жертв і т.д. Яка прикра маячня. Жертв травмує фальшування подій і нездатність своїх письменників і кінематографістів художніми методами зафіксувати правду. Якби не був написаний «Іловайськ» та інші книги, в тому числі, учасниками подій, не були б зафіксовані історії українських героїв та російських злочинів, то звідки б сотні тисяч людей дізналися про ті події?
Так що фільми під час війни знімати потрібно. Але не про хряка Поворознюка. І не за державні гроші. А за державні гроші треба наймати не Юру Горбунова, а Шона Пена (той і без гонорару погодиться), і знімати правдиві фільми про те, що сталося. Бо інакше кацапи заповнять ці прогалини своєю брехнею, через яку потім пробитися буде неймовірно складно.
До нових зустрічей. Будьте пильними під час повітряних тривог. Слава ЗСУ.

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.