Хто і в якому розмірі фінансує заклади середньої освіти в країнах Євросоюзу

В Україні вже стало нормою вважати, що всі проблеми у якості загальної середньої освіти виникають через недофінансування. При цьому тільки в останні роки, коли зі скрипом та супротивом в країні почала працювати освітня реформа, суспільство й держава почали замислюватися над змістом освіти та формами її надання.
Існує думка, що для того, аби забезпечити усі освітні потреби українських громадян, видатки з державного бюджету мають зрости до 10% від розміру ВВП. Чи так це? Досвід європейських країн ілюструє, що якість освіти далеко не завжди напряму залежить від обсягу фінансування. Куди важливіше раціональне використання бюджетних коштів та фаховість кадрів, які працюють в системі освіти.
Для порівняння наведемо відсоткове співвідношення видатків на освіту до розміру ВВП у деяких країнах Західної Європи. Так, Великобританія витрачає на навчання своїх громадян 5,6% ВВП, Франція – 7%, Фінляндія – 7,1%, Норвегія – 7,5%, Угорщина 4,5%. При цьому в Україні, за даними Державної служби статистки, цей показник становить 6%. Абсолютно європейський рівень, скажете ви? Але ж рівень ВВП в Європі та в Україні значно відрізняється.
Загалом у країнах Західної Європи річна вартість навчання одного учня коштує платникам податків 80-85 тис. євро, що приблизно дорівнює вартості непоганого спортивного автомобіля.
Що ж стосується вартості навчальних послуг, то практично всюди за навчання сплачує держава. Але у різних країнах є деякі нюанси, що роблять освітню систему унікальною. Розглянемо їх на прикладі Франції, Німеччини та Нідерландів.
Франція є одним з лідерів за розмірами державного фінансування освіти. Держава тут є основним джерелом фінансування закладів освіти. Вона повністю регламентує розробку освітніх програм та забезпечує надання загальної середньої освіти. До того ж держава у Франції субсидує приватні школи.
Німеччина. Німецька освіта вважається однією з найпрестижніших та найбільш якісних у світі. Навчатися у німецьких школах мріють не лише вихідці з країн пострадянського простору, а й громадяни інших європейських країн та навіть США. У Німеччині існують два види шкіл: державні і приватні. У державних школах батьки не сплачують жодного євро за навчання дитини. Найчастіше саме у державних школах навчаються діти мігрантів. Приватні школи поділяються між собою теж на два види: міжнародні школи (при них діють курси німецької мови для дітей іноземців) та школи-пансіонати – найпрестижніший вид шкіл. Щоб потрапити до них, необхідно скласти курси на знання іноземної мови та надати рекомендації від вчителя початкової школи.
Вартість навчання у всіх школах, як державних, так і приватних, сплачує держава. Додаткові кошти батьки можуть сплачувати за екскурсії або копіювання додаткового навчального матеріалу. А от за проживання та харчування у школах-пансіонатах доведеться заплатити батькам. Рік перебування у такій школі обходиться батькам від 14,5 до 24 тис. євро.
Нідерланди. Тут держава забезпечує фінансування як державних, так і приватних шкіл. Окрім коштів державного бюджету, нідерландські школи отримують дотації і з муніципальних бюджетів. Можуть отримувати школи і батьківські кошти. Але вони не можуть витратити їх на на ті статті, що забезпечуються державою. Батьківські внески йдуть на оплату екскурсій, організацію свят та інших потреб, що виникають поза навчальним процесом.
Отже, як бачимо, практично скрізь у Європі середня освіта є обов’язковою і гарантується державою. Так само, як і в Україні. Проблема лише в дотриманні законодавства про освіту. Але це вже, як говориться, зовсім інша історія.
Олександра Нікітіна, “Панорама” №32