Холодна голова та хоробре серце

Старший стрілець-снайпер 2-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу першої мотопіхотного роти 13-го окремого обатальйону «Чернігів-1» 58-ї мотопіхотної бригади Збройних сил України старший солдат Сергієнко Костянтин Олександрович загинув під час виконання службових обов’язків по захисту Батьківщини в зоні проведення антитерористичної операції на 29-му блокпосту у Луганській області.
Костянтин Сергієнко, м. Шостка Сумської області (09.03.1978 р. – 06.09.2017 р).
Напередодні дня міста, який шосткинці святкують 2 вересня, він ще встиг привітати земляків зі святом та побажати всього найкращого, а головне – чистого неба над головою.
«Спасибі, що пам’ятаєте про нас, та чекаєте додому», – записав Костя у відеозверненні. Проте його не дочекалися…
Наприкінці 2016 р. Костянтин Сергієнко заключив контракт до кінця особливого періоду. Перший раз його призвали у 2014 році. Він був єдиним зі свого підприємства, хто зголосився добровільно йти служити та не уникати мобілізації. Служив у Шосткинський військовій частині 3022 Національної гвардії України, потім – у С.-Будському прикордонному загоні.
Після демобілізації вирішив і надалі захищати Батьківщину. Спочатку разом з другом хотіли потрапити до Житомирської 72-ї бригади. Але тут якраз у смт Вороніж прибув на розташування 13-й окремий батальйон 58-ї мотопіхотної бригади Збройних сил України, тож вирішили заключити контракт з цим військовим підрозділом, щоб бути неподалік від дому. Тим більше що 13-й батальйон – відомий бойовий підрозділ, який брав участь у бойових діях під Дебальцево, Авдіівкою.
Костя і раніше відчував, що армія – його покликання. Прикладом був батько, майор Олександр Павлович Сергієнко, який служив у Шосткинський ДПРЧ-6. Та й фізичні дані хлопця сприяли – був дуже спортивним. У шкільні роки займався спортивним орієнтуванням, футболом, у 12 років прекрасно плавав. У 7 класі захопився туризмом, ходив у турпоходи по Шосткинському та Новгород-Сіверському районах з палатками, піднявся на Говерлу. На другому курсі навчання у Шосткинському хімічно-технологічному коледжі отримав повістку на строкову службу. Проте служба відклалася, адже отримав важку травму та рік відновлювався після неї.
Вже потім, у 2002 р. після закінчення Воронізького професійно–технічного училища №43, де здобув освіту механіка, працевлаштувався на Шосткинську ТЕЦ слюсарем з ремонту парогазотурбинного устаткування котлотурбінного цеху. Пропрацював там у цілому 10 років. Незадовго до мобілізації Кості запропонували посаду майстра, проте потрібно було закінчити коледж. Тож він поступив на заочну форму навчання. Але диплом так і не встиг отримати: перед відправленням в 169-й учбовий центр «Десна» сухопутних військ ВСУ змушений був оформити академічну відпустку.
Саме у «Десні» Костянтин пройшов курси снайперів і закінчив навчання одним з найкращих. Навіть отримав пам’ятну відзнаку від куратора за нестандартне вирішення моделі бойової ситуації.
Боягузом Костя ніколи не був, але й не можна сказати, що був
безбашеним. Голова у Кості завжди залишалася холодною, підкреслює брат, Семен Сергієнко, та додає, що Костя ще у школі добре грав у шахи, навіть виступав на змаганнях. Саме такі якості – вміння аналізувати ситуацію та тверезий розрахунок – і потрібні снайперу.
Його так і називали замість позивного – «Костя–снайпер». Подробиць своєї служби родині не розповідав. Мати теж довго не знала, що син в АТО, у бойовому підрозділі. І хоча знаходився на самому «передку», заспокоював, що перебуває на учбових стрільбах на полігоні. Його товариш з позивним «Садовник» теж каже, що про війну вони з Костею ніколи не говорили:
– З ним про неї ми все більше мовчали…
Остання зустріч «Садовника» і Кості відбулася у дворі їхнього будинку. Посиділи на лавці, як завжди поговорили про якісь нісенітниці. Костя “травив” бородаті солдатські байки,сміялися.
Про добру вдачу хлопця заводити друзів каже і його брат Семен:
– Добрий був, веселий, товариський. Коли йшли по місту – телефон не замовкав. Чоловік 20 привітаються. Але коли треба, міг і характер проявити. Не йшов на конфлікт, якщо можна було його уникнути, проте битися вмів.
За словами рідних, Костянтин ніколи уголос, на публіку, не ганьбив політиків. Просто відчував серцем: те, що коїться останні роки, – неправильно. Тому і пішов боронити країну.
У Костянтина Сергієнко, як і у кожної людини, були свої мрії. Він мріяв жити в демократичній заможній державі. Мріяв отримати диплом коледжу. Мріяв, щоб його син вступив до вишу. Не встиг все виконати…..
Старший стрілець-снайпер 13-го окремого батальйону «Чернігів-1» 58-ї мотопіхотної бригади Збройних сил України Костянтин Сергієнко похований з усіма військовими почестями на Шосткинському центральному кладовищі.
“Панорама” №42