Голодомор-33

Геноцид или нет?

Валентин Рохманов,
депутат городского совета, член КПУ:

Голод или голодомор? Если вы говорите «голодомор», значит, вы утверждаете, что это было целенаправленное, систематическое уничтожение нации. Если действовала бы подобная система, то аналогичный «голодомор» повторился бы и в 40-е, и в 50-е годы. А так это было единожды за всю историю страны. По каким документам мы судим? Кто видел эти документы? Истории приписывают многое такое, чего не было на самом деле. Я не был очевидцем и не видел даже документов, подтверждающих события 1933 года, однако моя позиция основывается на прочитанной литературе, информации из газет. Тем не менее отдельные факты голода были, но говорить, что это было системно и везде, нельзя.

Сталинская реформа по коллективизации была очень правильным ходом для восстановления последствий гражданской войны. Но кулачество саботировало и было против коллективизации. Очень хорошо, что государство брало дело в свои руки и влияло на экономику, но были ошибки на местах. Также были богатые украинцы, которые не уехали за границу после революции, а проникли в партию и стали разрушать ее изнутри, нанося вред Компартии. Если бы ей не мешали, все закончилось бы по-другому. Ясно, что это общество не совершенно, и у него остались недостатки, которые были присущи капитализму. Я считаю, сейчас просто спекулируют репрессиями, голодомором.

Засуха 1932–33 года коснулась не только Украины. Посмотрите, как зацепило Россию: Саратовская область, Кубань, Кавказ, Поволжье. Только не надо вытягивать непонятную информацию, что там жили украинцы. Ведь говорили, что даже Иисус Христос родом из Закарпатской области. Поэтому не стоит бросаться подобными фактами. Ведь это все делается для того, чтобы отвлечь внимание народа от насущных проблем. Та компания, которая «теребит» голодомор, ОУН УПА и т.д., возрождает неофашизм. Чего мы пляшем на этих костях, когда у нас есть и другие проблемы? У нас сейчас на пять с половиной миллионов населения стало меньше, и как это назвать — голодомор, геноцид? Сейчас на самом деле люди голодают. Вот вы знаете, что в прошлом году у нас 120 человек без определенного места жительства умерли, а по последним данным, в Украине полмиллиона бездомных детей! Над этим думать надо, а не лезть в историю.

Я еще понимаю, если бы претензии предъявляли те люди, которые через это прошли. Стоит отметить, что 28 января 1991 года Компартия признала факт голода и гибели людей, но это не от голодомора.

То, что забирали продовольственные товары, это тоже мы знаем со слов очевидцев. Но зачем нам это? Зачем мы это ворошим? Я не переживал те события, но я жил при советской власти, которая дала мне все, обеспечила во всех отношениях. Почему я должен ее хаять и что-то плохое о ней говорить?

Давайте тогда изучать историю с 1860 года по 1914, где было 12 или 14 голодоморов, про них можно говорить, потому что они системно повторялись, охватывая всю Российскую империю.

Катерина Білолюбська,
голова обласної організації Народного Руху України, голова обласної організації «Меморіал»:

Просто сказати голодомор, це майже нічого не сказати — то був геноцид української нації. Голодомор був направлений на знищення українців, які жили переважно у селах. Як показує історія і доводять документи, в містах шанс вижити був більший, за рахунок підприємств, на яких робочим видавалися пайки. А в селах у дітей з рук шматки сухарів віднімали, який їм вдавалося десь дістати. Мало того — якщо дитина чіплялася за цей шматок і не віддавала, її просто кололи багнетами і відкидали геть.

Те, що було зроблено з українським народом сталінським режимом під час голодомору, — найбільше зло у світі. Для того аби забути той режим, потрібна політична воля людей. Не тільки Януковича, не тільки Ющенко, а всіх людей. Аби всі відмовились від цієї символіки, тоді був би результат. Починати треба зі свого міста. Сьогодні наші національно-патріотичні сили вийшли з пропозицією змінити комуністичні назви вулиць на наші історичні, присвоїти ім’я героїв України.

Обласна організація «Меморіал» з тринадцятої спроби нарешті видала книгу «Голодомор 1932–33 років на Сумщині». Це доказ тим, хто заперечує факт не просто голодомору, а геноциду. Наприклад, представники Комуністичної партії у своїх заявах у ЗМІ категорично відмітають факт не тільки геноциду, а й голодомору взагалі. Якщо хтось із комуністів і говорить, що це сталінський режим перегнув палку, так навіщо ж вони ідуть на свої заходи і несуть портрети цього ката українського народу — більш того, ката радянського народу! Сталін винищив всю найкращу інтелігенцію по Союзу! Та ті портрети треба спалити й забути . Чому для комуністів не було голодомору? Бо вони жили по спецпайках, у них були спецмагазини, спецсклади, де вони в той час, коли українці помирали від голоду і з’їдали своїх дітей, обжиралися червоною ікрою!

Я переконана, послідовне і тотальне переслідування української нації було і до війни, і під час війни. Москва влаштовувала геноцид українського народу, вона зробила ВВВ. Через таких персоналій та вождів, як Сталін, гинули люди.
Законопроект президента «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» — занадто м’який указ. Хоча у той же час — це найперший та найцінніший крок з тих мізерних, які підіймаються. Те, що президент все таки домігся прийняття законопроекту і визнання голодомору актом геноциду, — це найбільший його здобуток. Не шанувати пам’ять мільйонів загиблих від чиєїсь ворожої тоталітарної руки, це рівнозначно ствердженню, що не було ВВВ і не було героїв взагалі. Що б мені сказали комуністи на це? Вони мене побили б! А це, між іншим, рівнозначно запереченню факту голодомору, а відтак і геноциду. Це дуже важливо.

Нам доводять, що під цю косу потрапила не тільки українська нація. Приводять приклади, що голод гуляв і на Поволжі, і на Кубані, але там компактно проживали українці. Нас хотіли знищити, в результаті постраждали і інші нації, хоча й не чисельно. Образливо, коли жертв розчиняють у понятті «люди, які проживали на території СРСР». Але однозначно це робила рука Москви — Кремль.

Мнение экспертов

Валерий ВЛАСЕНКО,
заведующий кафедрой истории СумГУ, кандидат исторических наук, доцент:

«Только голодоморы 1921–23 гг. и 1946–47 гг. хоть как-то можно списать на природные катаклизмы, ведь тогда была засуха, но она коснулась только южных регионов. А вот во время 1932–33 гг., засухи не было. Для документального подтверждения можно открыть 13 том сочинений Сталина, где он пишет, что урожай выше, чем в предыдущие годы. Логично, что при отсутствии природного фактора голодомор планируется сознательно и реализовывается целенаправленно. А это — результаты деятельности партии. Почитайте 17 съезд ВКП(б) 1939 г., где Климент Ворошилов, член Политбюро, говорит, что да, у нас „голод как репрессивный метод, террор, принудительная мера против куркулей и тех, кто против политики партии“. Оказалось, что куркулей у нас несколько миллионов.

Мы знаем о голоде 1921–23 гг., коллективизации, политических репрессиях и третьем голодоморе 1946–47 гг. И на кого их списать? Если исключить годы войны, получается 20 лет мирного времени, в течение которого количество населения Украины уменьшилось, а среди других республик СССР был прирост. Учитывая, что на то время у нас был самый высокий в Советском Союзе и в Европе уровень рождаемости. Политика партии основывалась на уничтожении по социальному и национальному признаках. Ведь у Сталина и выселение народов было по национальному признаку. Это еще один аргумент того, что Сталин имел предвзятое отношение к отдельным национальностям и что голодомор спланирован сознательно».

Геннадій Іванущенко,
директор Державного архіву Сумської області:

«Якщо це не спланований геноцид, скажіть тоді, що таке геноцид? Генос — це народ, цидос — вбивати, тобто було вбивство людей за національною ознакою. Комуністи намагаються зробити підміну понять, кажучи, що гинули не тільки українці. Одним із визначень нації є проживання на певній території. Голод охопив територію східної країни, яка була під контролем Радянського Союзу, на заході голоду не було. Держави світу надсилали свою допомогу своїм національним меншинам, які жили на території України, але прикордонники відправляли ці товари назад, говорячи, що голоду немає. Чисельні розпорядження партії не залишають сумнівів, що геноцид був спланований керівництвом ВКП(б). Це було як своєрідний акт помсти українцям, які чинили шалений опір встановленню радянської влади.

Указ президента „Про Голодомор 1932–1933 років в Україні“ — це назріла історична подія, яку давно вже потрібно було привести до життя». Мене не дивує позиція Комуністичної партії, тому що це позиція Росії.

Є поняття прецеденту, все-таки Україна була під владою Росії у різних її формах дуже багато часу. Якщо це панування було тоталітарне, то було дуже багато наслідків. І тут питання відшкодування не лише жертвам голодомору, а й в’язням сталінських концтаборів. Це не робить і не збирається робити Росія, бо боїться розголосу та інформаційних наслідків. Вони намагаються законсервувати історію в тому радянському вимірі, як це подавалося в навчальних програмах ще декілька років тому”.