Дроново-ракетний спокій

ПОНЕДІЛОК, 1 КВІТНЯ. Як раптово закінчився опалювальний сезон! За інерцією, мабуть, навіть гарячу воду відімкнули, але це не заважає радіти, бо є ще газ і кастрюлі напоготові. За бортом впевнений плюс, розгерметизую балкон, розкриваю вікна для атмосферності. Та й випрані штани так висохнуть швидше. Проходячи вулицею, бачу, що співгромадяни діють так само. Дехто ще активніший. З розкритих балконів трусять килими, килимочки і всяке таке лахміття, наводять лад та чистоту в своїх оселях, аж курява вирує. Який тільки охайний люд! Одне тільки питаннячко бентежить: навіщо я вмивався перед тим, як з хати вийти і під їхні килими потрапити? На честь Міжнародного Дня дурня?!
ВІВТОРОК, 2 КВІТНЯ. На базарі справжній бум насіння і всілякого посівного матеріалу. Сила-силенна квітів. Але закуповуюсь морквою, капустою, цибулею і всяким таким, що не для краси, а для шлунку. Дякувати Богові, воно наразі є і за доступними цінами. Дядьки балакають про здорожчання алкоголю, але без апокаліптичних нот. Один каже: “Ось здохне те лисе чмо, так днів три можна буде вдвічі дорожче торгувати – розметуть!”. День минув ліниво, ввечорі щось гримнуло. Не біля мене і не грім – це все, що поки знаю.
СЕРЕДА, 3 КВІТНЯ. То бабахнув росіянський КАБ. Щось пошкодив в енергомережі, але світло є. Прикордонну Сумщину вони трощать давно і системно, чому б тепер і не по Сумах?! Всі живемо серед невизначеностей: якийсь п’яний обов’язково полізе за кермо, десь на темній вулиці трапиться свіжа яма, а в когось у судинах причаївся тромб – лихих перспектив людям вистачає. Та ось нам ще: намалювався сусід, який всіх нас хоче вбити. І поліцію не викликаєш, треба якось самим. Незатишно і похмуро.
ЧЕТВЕР, 4 КВІТНЯ. Отримав листа і фото з Харкова. Не з YouTube, від рідних. Останні три дрони потрапили по кварталу, де я зростав до п’яти чи шести років. Тепер там руїни, загинули люди. Що тепер коїться з Харковом, відомо на весь світ, а я ось сиджу в Сумах і згадую, як вчився ходити, говорити, читати – особиста рефлексія, вибачте, кому нецікаво.
П’ЯТНИЦЯ, 5 КВІТНЯ. Тепло 1 квітня – це був традиційний жарт природи, чи просто рекламний анонс майбутньої весни. Гнусь від холоду у легкому плащику. Назустріч – команда молодиків, всі як один у шортах, куртках і з насунутими капюшонами. Назвали дідом, порадили триматись бадьоріше. Онучки, блін! Та ні, нормальні, позитивні хлопці, то я якийсь “у футлярі”.
СУБОТА, 6 КВІТНЯ. Влаштував інформаційні канікули, день без інтернету. В маленькій квартирі багато дрібних справ і завжди є місце для величного подвигу. Вимив посуд, виніс сміття, повозив по підлозі мокрою ганчіркою. Блокнот із щоденником прилаштував так, щоб знати, де він лежить. Поки полоскав білизну, забув, куди його тицьнув. Шукав до вечора. Знайшов, занотував підсумки особисто прожитого дня: досі живий, умовно здоровий, злегка покращив умови свого утримання на цьому світі. Сьогодні поблизу нічого не вибухнуло. Не знаю, як для кого, а для мене день минув задовільно. Як до війни.
НЕДІЛЯ, 7 КВІТНЯ. Випадкове спілкування. Заспокоїв двох жінок щодо можливого росіянського наступу на Суми. Вони питають: “А точно до нас не полізуть?”. “Ось побачите”, – кажу. Як воно буде насправді – не знаю, бо не мольфар і не астролог, але в непевній ситуації спокій краще за паніку. На озері Чеха – чайки. Кажуть, що це до тепла. В мене на балконі пасуться голуби. Не знаю, чи вони насправді птахи миру, але від моїх футболок – киш, кляті!