Дмитро Матвієнко з Сумщини загинув під Куп’янськом

4 грудня 2023 року телефоніст-лінійний наглядач відділення зв’язку 60 окремої механізованої Інгулецької бригади Сухопутних військ ЗСУ, солдат Дмитро Іванович МАТВІЄНКО загинув під час виконання військових обов’язків та завдань пов’язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України в районі н.п. Лиман-Перший, Куп’янського району, Харківської області внаслідок артилерійського обстрілу.

Дмитро Іванович МАТВІЄНКО народився 7 листопада 1990 року в селі Овлаші. З дитинства він був спокійним, добрим і щирим хлопцем, який завжди приходив на допомогу, ніколи не залишав осторонь чужого болю. Навчався у Роменській школі №5, після чого продовжив освіту у Роменському коледжі КНЕУ за спеціальністю “Комп’ютерна інженерія”.

Свій трудовий шлях розпочав на ПАТ «Роменський завод «Тракторозапчастина» як слюсар-інструментальник. Водночас Дмитро заочно здобував освіту у Сумському державному університеті за спеціальністю “Обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем і мереж”. Згодом працював на ТОВ “Завод Кобзаренка», де проявив себе як відповідальний, сумлінний та доброзичливий працівник.
Його колеги та друзі згадують: Дмитро мав щире серце, завжди з усмішкою, завжди з добрим словом. Він легко знаходив спільну мову з людьми, мав багато друзів, був турботливим сином і надійною опорою для матері. Чоловік опікувався та дуже любив своїх хрещеників.

Дмитро певний час працював у Києві та Ірпіні, на підприємстві ТОВ “І2ФУДЗ” з виготовлення ліній для виробництва лавашів. Саме там застав його початок повномасштабного вторгнення. Коли ситуація дозволила, він повернувся до Ромнів, влаштувався на роботу в МХП «Урожайна країна» слюсарем-ремонтником.

Влітку 2023 року Дмитро одружився. Це був день радості, сповнений любові та віри в майбутнє… Але вже через три дні після весілля він отримав повістку і, не вагаючись, став до лав 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади Сухопутних військ ЗСУ. Пройшовши коротке навчання у Полтаві, Дмитро вирушив на Лиманський напрямок, у саме пекло війни.

Для своїх побратимів був надійним товаришем, спокійним і стійким Воїном, який умів діяти рішуче, коли навколо гримить війна. Він лише раз приїжджав додому — щоб попрощатися з бабусею.
4 грудня 2023 року Дмитро під час третього бойового завдання востаннє написав матері, запевнивши, що все добре. Після цього зв’язок обірвався… Один рік та одинадцять місяців родина жила в надії, що він живий. Але експертиза ДНК підтвердила найстрашніше.

Воїну назавжди 33 роки…

У Дмитра залишилися мати, батько, дружина — найрідніші люди, які втратили найдорожче.

Вічна пам’ять і слава Герою!