День Сум: коли і чому потрібно відзначати День міста

Цього року святкові заходи до Дня Сум знову проанонсовано на початок вересня, бо День міста офіційно вважається саме перша субота вересня, а Днем визволення – 2 вересня. З цього приводу існують й інші думки, і небезпідставні. Про те, коли ж найдоречніше відзначати це сумське свято, ми поговорили з відомим нашим читачам істориком Олегом КОРНІЄНКОМ.

26 червня, чи 2 вересня
Олег Корнієнко вважає, що за історичною традицією День міста треба відзначати за датою його заснування. Щодо Сум, то це 26 червня 1655 року. За історичними джерелами це є дата, коли сумські осадці отримали дозвіл на будівництво фортеці на цьому місці від тодішнього сюзерена – московського царя. Формально ця територія належала до т. з. московського царства, хоча фактично тут була пустка. Будували фортецю козаки. Саме Герасим Кондратьєв, а не воєвода Арсеньєв возив до Москви креслення, просив компенсувати витрати будівникам. Зазвичай, День міста відзначається за датою фактичного заснування або отримання санкції.

Щодо зміни дати святкування Дня Сум, пан Олег навів наступні факти та думки: “Не слід прив’язувати День міста до дати т. з. визволення, 2 вересня 1943 р. По-перше, тому, що перша спроба визволення міста від фашистських загарбників була 22 лютого 1943 р. На сьогодні солдати, які загинули тоді, лежать без хреста і домовини в землі біля тіплака (затоки) поблизу колишнього КРЗ. По-друге, зміна дати відзначення Дня міста – це цілеспрямована радянська політика, що мала на меті спонукати людей забути власне історичне коріння. Була вказівка прив’язувати такі свята до подій Другої світової війни, чи то Великої вітчизняної, як її тоді визначали. Або до будь-яких визначних подій, пов’язаних з радянським періодом історії. По-третє, 2 вересня 1943 р. значних боїв за Суми не відбувалося, німці просто відійшли. Але радянські війська з метою підтримання піхоти вдарили по місту з важких мінометів. Центральна частина міста — вулиці Соборна та Петропавлівська, зазнала руйнування. Зокрема, було зруйновано історичну пам’ятку – будівлю колишнього Дворянського зібрання на Петропавлівській. Більш того, загинуло багато мирних мешканців. Цих людей заборонили ховати на цвинтарях, їх ховали по дворах. Про це можуть розповісти старожили. Отже, вважати 2 вересня святом недоречно. До того ж сьогодні рф намагається ту війну звести до стану свого національного культу, перемогу “приватизувати”, а насправді історія складніша й глибша».

Сторінки життя
Олег Корнієнко визначив найбільш знакові події в житті Сум. Протягом ХVІІ ст.від дня заснування місто витримало три облоги: у 1659, 1663, 1668 роках. Дві – від татар, а остання – це намагання взяти місто військами Івана Брюховецького під час відомого повстання. Жодного разу місто не було захоплено.

В 1706 р. цар ПетроІ ліквідував по всій Україні воєвод, вся влада перейшла до козацьких полковників. Місто на той час складалося з двох частин. Цитадель була воєводською, казенною частиною, від тоді вона перейшла до сумських полковників. Вона розташовувалась на території від річки Сума (тепер – Сумка) до Покровської площі. Тут же було побудовано казенний собор Преображення Божого. Його будував воєвода Арсеньєв, а решту храмів в місті зводили козаки. Отже, з 1706 р. влада в місті перейшла до козацьких полковників, почало діяти місцеве самоврядування.

В 1709 -1718 роках фортеця зазнає перебудови, з земляної вона зробилась дерев’яно-земляною, з’явилися бастіони. В 1757 р. побудовано перший стаціонарний міст через р. Псел. Будівництвом керував колишній канцелярист Сумського полку Тимофій Стишевський. До речі, Тимофій Никифорович Стишевський є представником дуже розгалуженого шляхетського роду, випускником Києво-Могилянської академії, згодом – сотник у слободі Піна (нині – курська область рф). Тоді ж побудовано серію гребель та мостів через протоки Псла. Тепер на місці цих проток житлові будови – вул. Тихорецька, Бистра, Дунайська.
В 1765 році почалась ліквідація козацьких полків з метою перетворити їх на регулярні гусарські. Торкнулося це і сумського козацтва. Козаків перетворювали на “войсковых обывателей”, робили з них казенних людей, обкладали податками, позбавляли привілеїв. Словом, сумна сторінка в історії.

Наприкінці ХVІІІ століття місто занепало після того, як втратило статус полкового. Відомий на всю країну ярмарок звідси було виведено до Ромнів Тепер Суми належали до Харківської губернії. Аж до останньої чверті ХІХ ст. тут був глухий кут. Потім потроху почала відновлюватися торгівля, будувалися перші промислові підприємства. Цей поштовх до розвитку пов’язаний з відомими іменами Суханова, Харитоненків, Ліщинського.

Суми тривалий час були містом порубіжним, через те часто набували статус міста прифронтового. Які сусіди, такий і статус – наважимось додати до всього, сказаного нашим співрозмовником.

Окремо треба виділити період 1917 -1919 років, коли Суми входили до складу першої незалежної української держави, якій не судилося проіснувати довго. Треба зазначити, що в ці роки в Сумах відбувалося досить значне і швидке відродження національної свідомості і культурного життя. Олег Корнієнко повідомив про такий цікавий факт: в той час було зроблено спробу створення окремої Сумської губернії з центром у Сумах. Депутати Суджанської думи звернулися з відповідною пропозицією до тодішнього українського уряду. Та тоді не судилося.

Втрата людей і пам’яті
Вже написано-сказано про Голодомор 1932 -1933 років, та не все. За словами пана Олега, приблизна кількість загиблих у Сумах складає 5400 осіб. Але то тільки ті, загибель яких офіційно зафіксовано у відповідних актах, як смерть від голоду. І над місцем масових поховань досі немає пам’ятника. Місце відомо: між корпусом АТ “ВНДІАЕН” і Лучанським кладовищем. Там все на кістках…

Далі про Другу Світову війну стосовно м. Суми. Тут все теж непросто. Є загальна пам’ять про події, встановлено пам’ятники загиблим, але ж багато чого ми не знаємо. Починаючи з того, що історично не встановлено кількість втрат. В 1941 р. на Сумшині було мобілізовано 230 тисяч осіб. Про долю цих людей немає історично перевірених свідчень.

На сьогодні мало що відомо про злочини нацистів проти єврейського населення в Сумах. Кількість військовополонених пересильного табору ДУЛАГ 174- це клуб КРЗ – досі невідома. Про німецький ШТАЛАГ 308, який знаходився у колишній кірсі (нині – будівля ЗОШ №8) відомо трохи більше, є списки в’язнів, але не всі вони вивчені, останки не підняті.

На Лучанському кладовищі є монумент розстріляним. Там поверх жертв Голодомору нацисти закопували трупи військовополонених, зокрема, моряків Дніпровської флотилії. Кістки цих людей під час активної розбудови міста потрапили аж на проспект Шевченка, у дамбу, що з’єднує сквер “Дружба” і парк “Казка”. На кладовищі брали землю і везли на будівництво. Коли почали знаходити людські рештки, землю звідти возити припинили. Але скільки там людських останків, досі невідомо.

В районі ст. Баси обабіч залізничної колії є масові стихійні поховання людей. Баси були стратегічним об’єктом, німці бомбили станцію до 1944 р. Гинуло багато людей – військових і цивільних. Ховали поспіхом. Також існують забуті поховання на Веретенівці, в районі колишнього Артучилища. Системні дослідження майже не ведуться. Є дослідницький загін “Гвардеец”. який складається з небайдужих людей, добровольців, що проводять розшукові роботи, але їх діяльність є дуже, так би мовити, забюрократизована – вони мають отримувати дозволи, складати звіти. На відміну від “чорних копателів”. Потрібно, щоб держава долучалася до відкриття цих сторінок історії.

Знову воюємо
Сьогоднішня війна з росією теж ввійде до історії міста, як подія незабутня. Наразі давати остаточні оцінки всьому, що трапляється, передчасно, але треба віддати належне сумській теробороні, людям, завдяки яким місто вистояло, уникло захоплення і багатьох втрат. Жителі міста надали приклад самоорганізації, самосвідомості, дисципліни і ініціативності. Ми зауважили в нашій бесіді, що Сумам, начебто, пощастило, місто в цілому не зруйноване, кількість людських втрат не порівняна з деякими сусідніми містами. Олег Корнієнко відповів: “На жаль, ми досі лишаємося прифронтовим містом. Не треба бути великим стратегом, щоб розуміти: якщо до кордону 50 км, то це година перегону на техніці. Небезпека не мине, поки Україна не переможе у війні”.

Фото з вільних джерел