Буратіни та динозаври

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 18 ЛИПНЯ. У кафе-їдальні чергу розсуває плечима невеличка, але прудка істота, зодягнена в пальто і взута в новенькі кеди. До дівчат на роздачі: “Слава Україні! Мені чогось такого, чого багато! Я ж не кажу, шоб мняса, давай там картошки із подливою! Чого? Так я ж їсти хочу, чи ні?!” Відчувається, що його тут знають і підгодовують. “Чогось такого” насипали, сидить, топче, на решту відвідувачів позирає, наче лорд чи шляхтич.

ВІВТОРОК, 19 ЛИПНЯ. З-за кордону, з декількох країн телефонують друзі і знайомі з банальним питанням: “Що там у нас насправді?” Доводиться тиражувати відповідь про те, що Суми поки що на своєму місці, тільки сирени слухаємо, а по деяких селах і селищах поруч таки прилітає. Перебуваємо поки що у затінку подій. Спостеріг, що чим далі люди забігли, тим більше вони налякані. І навпаки. Нагадую лякливим про Харків, Кременчуг, Миколаїв. “Вертатись чи не вертатись?”, – це не до мене. То вже Гамлет його зна! Не той, що у Шекспіра, а той, про якого Лесь Подерев’янський написав.

СЕРЕДА, 20 ЛИПНЯ. Фотографував сумський базар для однієї статті. Люди не тільки перелякані, але й дуже сердиті на будь-який прояв уваги до них. Відразу консолідуються в агресивний натовп. Був обматюканий і мало не побитий.
ЧЕТВЕР, 21 ЛИПНЯ. День без виходу з хати. Майстрував статтю, займався різною господарською дурнею, навіть залишився час на лінощі. Така приємність нічого не робити і ні про що не думати – наче отримав коротку відпустку з життя. Щоправда, за власний кошт.

П’ЯТНИЦЯ, 22 ЛИПНЯ. Вивчаю оновлені платіжки. За газ – нуль. Проте борг ЖКК, що утримує будинок, вперто зростає. З банком маю договір, за яким платежі повинні відбуватися автоматично. Півдня намагаюсь з’ясувати, що сталося, телефон вже глючить. Чемні комп’ютерні голоси за численними контактними номерами верзуть нісенітниці та пропонують ще більше різноманітних послуг. Нарешті вималювалась картина маслом: одна поважна контора не надає інформації іншій, ще одна солідна фірма не уклала договір з банком. Втомився. Певен, що не сам-один такий.
Кожна порядна людина має ходити у чиїхось боржниках. Не хоче – змусять. Слідство поки що відклав, але не покину. Цілий день минув марно, але ввечері приємні новини: здається, одеський порт розблокують і українське зерно, те, яке руські не вкрали, кудись попливе Чорним морем. Невже русня поступилась?!

СУБОТА, 23 ЛИПНЯ. Ні, нікуди наш хліб поки не повезуть. Одеський порт обробили “калібрами”. Перекладаю з ерефівської на людську: “Увага! Я божевільна потвора! Я здатен на все! Мене боятись треба! ” А мене, беззахисного, оточують думки про те, хто там, на ерефії є, так би мовити, бенефіціаром цієї “спецоперації”, тобто кому від неї є реальна користь. Ну кілька “достойників”, гідних шибениці, поки що отримали “героя росії”. В “глибиннім народі” є якісь збоченці, які радіють грошовій компенсації за вбитого чоловіка чи сина. Щиро так, сердечно: “Спасибо сыну за машину!”

НЕДІЛЯ, 24 ЛИПНЯ. Парк “Казка”. Давно тут не був, не спостерігав зміни. На додаток до старих, але заново пофарбованих скульптурних прикрас, з’явились модернові. Поруч з Іваном-царевичем , Попелюшкою та такими іншими персонажами тепер працюють “динозаврики”. Цілий “Юрський парк”. У дітлахів вони користуються більшою популярністю, ніж якийсь Буратіно з відбитим носом. Не варто бути буратінами серед динозаврів.