А судді за кого?

Хто кого куди і навіщо посилав у 2014 р. і чому правоохоронцям відмовляють у пільгах

Мабуть, не залишилось нікого, хто б не знав про війну, розв’язану росією проти держави та народу України. Але, виявляється, що такі люди існують, більше того, вони працюють в судах України. Чомусь на згадку приходять події при режимі СРСР, які відбувались в Афганістані, коли людям, які там воювали, казали щось на кшталт: «Ми вас туди не посилали». Але то була війна в іншій державі, а зараз ми захищаємо свою країну і свої родини.
З початку російської агресії багато патріотів стали на захист рідної держави. Без вагань і наш герой Юрій, будучи працівником міліції, разом зі своїми колегами боронили нас від російської навали. Той спекотний день 11 липня 2014 р. ні він, ні рідні загиблих та покалічених товаришів ніколи не забудуть. Минув час. Юрій проходив безліч лікувань та реабілітацій, але рана байдужості та відвертої брехні «кабінетних захисників» лише тільки збільшувалась.

Доволі цікавий та актуальний факт, який має стосунок саме до працівників МВС – виявилось, що міліція (поліція) на передовій та за лінією фронту, де опинився Юрій, займалась не захистом суверенітету, а підтриманням правопорядку. І нікого не цікавить, що у ході «підтримання правопорядку» бойовий побратим Юрія – Олександр – загинув. Він похований на Алеї Слави, а його дружина так саме дотепер доводить у судах свою правду.
Юрію ж вибухом серйозно поранило хребта, чоловік залишився інвалідом.

Дивує цинізм керівництва та працівників Сумського МВС, які звільнили Юрія зі служби через… погіршення слуху. Звісно, Сумський окружний адміністративний суд скасував такий «винахід» керівництва поліції, але, на жаль, навіть рішення суду мало чим допомогло. Бо, щоб отримати виплати та пільги, Юрій мусить отримати довідку про те, що він, підриваючись 11 липня 2014 року разом з товаришами за лінією фронту на ворожій міні, дійсно боронив державу, а не наводив серед мінного поля правопорядок.

Потрібну довідку Юрію не дали. Бо він не розчув або не повірив, скільки саме за це він має «дякувати». Лишилось знов йти до суду. Суд розчулився та навіть начебто намагався на 8-у річницю поранення Юрія прийняти справедливе рішення. Аж раптом думка змінилась – і все пішло, як і в комісії, яка визнала, що поранення дійсно відбулось у Юрія на роботі, а не на війні. Він же не військовий! Ні. Тож яка війна!?

Дякуємо апеляційній інстанції. Що за світлі голови! Стільки співчуття, наче при помилуванні, не вистачало хіба сліз на очах. Розвели руками та порадили Юрію вигадати ще будь-який позов – наступного разу вони обов’язково його підтримають. Тільки як? Оплесками?
Такі, на жаль, реалії: навіть у разі загибелі Юрія вважалось би, що він віддав своє життя, захищаючи правопорядок, а не на війні, де по факту знаходився за наказом керівництва. Але судам з гори видніше. Тепер, очевидно, Юрій за порадами суддів має спробувати сходити ще раз на війну, але уже в якості військового-добровольця. А що, ноги ж-то йому не відірвало, ходить лише з однією палицею. І ні якого правопорядку – з міліції його звільнили, а в поліцію не взяли, бо команди погано чує…

Сергій Рижов, адвокат