Парламентський гамбіт

Президент України Віктор ЮЩЕНКО заявляє, що політична криза в Україні інспірована Москвою, але Київ не зійде зі шляху інтеграції з Євросоюзом та НАТО. Про це він сказав в інтерв’ю британському діловому часопису «The Financial Times», який у числі за 5 вересня вміщує матеріал з назвою «Ющенко звинувачує Москву у розвалі коаліції». У своєму інтерв’ю для «Financial Times» глава української держави зазначив, що власне Росія допомогла розпалити політичну кризу в Україні.

Часопис підсумовує, що Москві не варто завжди розраховувати на військову потугу, аби переробляти географічні кордони на свою користь. «Іноді тут достатньо вмілої маніпуляції місцевими політиками, як ,власне, нині і відбувається в Україні».
Справді, варіант проросійської коаліції встиг виявити себе з першого дня засідання в парламенті: Партія регіонів, БЮТ і тепер уже не потрібні їм комуністи. Для них можливо практично все, навіть замах на імпічмент, проте до кінця ніхто йти не збирається. І не тому, що це складна процедура, а тому, що ніхто не створюватиме такого прецеденту. Кожен мріє рано чи пізно стати Президентом, і ніхто не хоче мати за спиною прецедент, який тиснутиме на його підсвідомість. Тому тут справа не в імпічменті, а в тому, аби потихеньку повідкушувати в Президента шматки влади.

Тимошенко зараз виграє в усіх відношеннях. Юлія Володимирівна — той політичний гравець, який не грає по дрібницях. Якщо вона грає, то на карту ставить усе. У даному випадку вона розраховувала, що не отримає нову коаліцію, а отримає в парламенті конституційну більшість. І фактично цю конституційну більшість вона отримала.

Ще на початку літа, коли йшли розмови про створення проекту Єдиний центр, коаліція у складі Партії регіонів і НУ-НС розглядалася хоча б гіпотетично можливою — як інструмент, що забезпечує другий термін президентства Ющенка, — то після війни у Грузії такий формат виглядає нереально. Дуже вже великі протиріччя доктринального характеру. А стосунки між ПР та БЮТ, як на мене, теж не дають змоги говорити про серйозну довгострокову співпрацю в найближчій перспективі. Тут дуже великі інертні протистояння, особиста неприязнь між двома лідерами.

До того ж між БЮТ і ПР така коаліція можлива хіба що з пропагандистських міркувань, бо, якщо Тимошенко погодиться на формальну коаліцію з ПР, їй буде дуже важко пояснити своєму електоратові, чому вона пішла на цей крок. Щоправда, Президент не враховує одного нюансу: якщо Тимошенко піде на широку коаліцію, то електорат їй буде просто непотрібен і пояснювати їй нікому нічого не доведеться. 370 голосів, які будуть у її активі, тобто в новій коаліції, дадуть змогу міняти, переформатовувати владу в країні. А наступні парламентські вибори аж в березні 2012 р. То ж мало що може ще статися.

Тимошенко вже достатньо вказала Ющенкові на його місце в системі української політики, і йому є про що серйозно замислитись.
Є про що замислитись і пропрезидентському блоку НУ-НС, який поки що існує в цьому складі лише завдяки тому, що є така фракція. За пару місяців НУ-НС перестане в нинішньому складі існувати і на його підвалинах з’явиться кілька виборчих суб’єктів. Можливо, частина з них буде орієнтована на Віктора Ющенка, частина займатиметься самостійною агітаційною роботою, шукатиме власний шлях. Гадаю, команді Президента доведеться вигадувати якусь нову політичну оболонку. А оскільки Президент не збирається визнавати власні помилки і продовжує вести свою лінію атаки, це також буде негативно сприйнято частиною нашоукраїнців.
Звичайно, на цьому тижні ще будуть спроби для нормалізації стосунків на уламках «демократичної коаліції», але я особисто в це вже не вірю і готуюсь, що політики перейдуть до крайнього варіанту.

Він полягає у спробах попередньо опрацювати зміни до Конституції і внести їх у першому читанні. Наступна влада працюватиме вже з цими положеннями політичної системи, а не з положеннями зразка 2004 р.
Суть таких змін зводиться до маргіналізацїї фігури Президента. Суттєве посилення позицій прем’єра, нова виборча система — все це знайде своє відображення в новому, «абсолютно продуманому» проекті Основного Закону від БЮТ. Також вестиметься пошук основи зовнішньої та внутрішньої політики, враховуючи ту дискусію, яка зараз відбувається на тлі кавказького конфлікту.
Така картина виглядає зовсім вже безрадісною для Президента Віктора Ющенко. Банкова програла цю битву, і ймовірність програшу нею всієї війни виглядає сьогодні досить високою.

Що може бути далі? Ситуація очевидна — дострокові парламентські вибори, які у своїй кульмінаційній фазі збігатимуться з початком президентської кампанії. Тому парламентська кампанія переллється в президентську. Це як у футболі, — спочатку півфінал, потім фінал. Можливо, переможця визначатимуть за пробиванням пенальті, причому з усіма нюансами: війною на знищення політичних сил, переформатуванням політичного поля, звинувачуваннями одне одного, навіть можлива тимчасова посадка когось в слідчий ізолятор.

У Президента за таких умов вибір невеликий. По-перше, він ще може спробувати переграти ситуацію через переговори з «регіоналами» і «бютівцями». Ющенко повинен нарешті взяти контроль над ситуацією в свої руки и «розрулити» кризу без зайвих посередників. Повинна з’явитися чітка державна стилістика в таких переговорах, на противагу таємним змовам Балоги і Колесникова. Глава держави повинен не розхитувати рівновагу, а забезпечувати її. Тому що на кону зараз — як ніколи раніше сильна загроза національній безпеці і обороні України з боку нашої колишньої метрополії.

Весь світ нині обговорює прямі погрози Росії на адресу України та її практично необмежені можливості для дестабілізації й агресії проти України. І до цього треба ставитись якнайсерйозніше.

По-перше, Україна і Росія в 2008 р. фактично перестали бути стратегічними партнерами, а євроатлантичний форсаж України може перетворити дві держави в геополітичних супротивників з усіма витікаючими звідси наслідками.
По-друге, ми стоїмо на порозі широкомасштабної інформаційної війни з Росією, яка стане інструментом взаємної дискредитації і шантажу. Зрештою, не ми її розв’язали, наші сусіди вже декілька років роблять інформаційні артобстріли, просто надалі це може перетворитись в справжній кошмар.

По-третє, Україну дуже скоро очікує загроза неоголошеної торгової війни, яка стане наслідком зменшення торгових оборотів, зростання цін на енергоносії, різного роду забороняючих заходів.

Вже сьогодні очевидним є те, що погіршення україно-російських відносин через появу на світ дистанційно керованого з-за кордону парламентського конфлікту — тенденція довгострокова, і відновити рівновагу не вдасться навіть за умови швидких політичних змін через перевибори.

Це означає одну просту річ — в Україні немає еліти. Еліти, готової взяти відповідальність за країну, нема. Є уламки КДБ, комсомолу та герої «капіталізму зі звірячим обличчям» з 90-их. В умовах будь-якого серйозного зовнішнього конфлікту більшість нинішньої «еліти» виразно бачиться в двох місцях — серед дезертирів за кордоном і серед колаборантів. А справжня еліта України формуватиметься, як колись, — в боротьбі за свою країну.