Орк – то слово українське

ПОНЕДІЛОК, 9 ЛЮТОГО. Головна відзнака дня – не відключають світло, нормально працює інет. Ловлю новини, поки ловляться, бо треба ж щось знати про події за вікном. Чергові удари дронами – ну таке вже було. Найбільша сенсація увечері. Суми, – пишуть, – у енергетичному колапсі! Стоп, якщо я разом із рідним містом перебуваю там, де ви кажете, то яким чином я це читаю? Якийсь інтелект – чи штучний, чи то хто зна, який, – вигадує заголовки так, аби було заздалегідь страшно й дуже хотілося прочитати, чого саме слід боятися сьогодні. Всупереч песимістичним повідомленням, сьогодні вперше за багато днів катався на ліфті, ще й підвіз двох симпатичних сусідок. Дякую енергетикам за таку нагоду злегка самоствердитись.

ВІВТОРОК, 10 ЛЮТОГО. Дуже холодно. Все одно піду на виставку київського художника-графіка Реброва. Він малює війну. Козаки-воїни в нього схожі на міфічних героїв, які, може колись були, а тепер нема. Люди, які дійсно сьогодні воюють, декотрих з них знаю особисто – вони не справляють такого враження, звичайні хлопці. Мабуть, сутність завжди прихована. Це випадок, коли художник має право сказати: “Я так бачу!”. ГПВ повернулись. Повертаюсь у темряві. Найважливіше – не поспішати.

СЕРЕДА, 11 ЛЮТОГО. Перше, про що дізнавсь вранці – вбили трьох зовсім малих дітей і їх батька. росіянці. Дроном. Не в Сумах, у Богодухові під Харковом, але яка різниця! Вразило більш, ніж якісь вибухи просто над головою, мабуть тому, що з цієї новини почався день. Люди навколо поспішають, кожен по своє. У магазині жіночка займає чергу відразу на три каси, результат – непорозуміння з ознаками скандалу. Перед одним громадським заходом прудка дівчинка бігає серед людей, які розміщаються у залі й щебече: “Скажіть, будь ласка, що тут три місця зайняті!”. Потім серед заповненої аудиторії добре видно прогалини по три незайнятих місця. Як приємно жити, не побоюючись щось пропустити або не встигнути! Навколо й так вистачає жахів. Слухаю сирени й думаю, що моє мене саме знайде.

ЧЕТВЕР, 12 ЛЮТОГО. На сьогодні призначено перевірку газового обладнання у нашому будинку. Заздалегідь повісили об’яву: “Ахтунг! Мешканцям квартир бути вдома з 9.00 до 12.00”. Сиджу, чекаю. Та нікому я не потрібен зі своїм газовим обладнанням. На жаль, розуміння приходить із запізненням. Коли перестав крутитись газовий лічильник, то вони з’явились миттєво, немов “на крилах кохання”! Вже три папірці підписав з цього приводу, на наступному тижні маю гребти до них на Лебединську по четвертий. Увечері добряче гепнуло десь поблизу. Про якісь влучання поки не повідомляють.

П’ЯТНИЦЯ, 13 ЛЮТОГО. По дитячій лікарні вдарили дронами. Такий вже в тих орків стиль ведіння бойових дій. Нещодавно дізнався, що слово “орк” може вважатись питомо українським, з фантазіями Толкієна, чи із староанглійськими міфами – нічого спільного. Розшифровка: окупаційний російський контингент. Стисло, влучно й не матюкливо. Подобається.

СУБОТА, 14 ЛЮТОГО. Місто попливло, на вулиці впевнений плюс. Берці – як холодні жаби! Був на шкільному заході про патріотизм, рідну мову і все таке правильне. Дуже доречним на цьому тлі вважаю демонстрацію дітям деяких видів дронів, а також практичні поради, щодо того, як від них вберегтись. У центрі міста зупиняється транспорт. Схоже на якусь вуличну акцію. Перебуваючи у тролейбусі, чую вигуки: “Поверніть героїв додому!”. Здогадуюсь, що йдеться про наших полонених.

НЕДІЛЯ, 15 ЛЮТОГО. У великому світі головна подія – конференція у Мюнхені. Про путіна і росію сказано все. Час вже щось робити, бо навіщо тоді збирались? Відразу згадав про полонених – ось же він, перший крок! Не годиться мені за статусом патякати про справи глобального рівня, але мовчки щось собі думати можна.