Розстріляний сміх

Василь Чечвянський-Губенко – український письменник-гуморист, редактор часопису «Червоний перець», член літературних організацій «Плуг» і ВУСПП, представник «розстріляного відродження», старший брат Остапа Вишні, народився 11 березня 1888 р. на хуторі Чечва (нині – с. Грунь Охтирського району) у простій селянській родині. Наприкінці серпня 1900 р.
Василь вступив до Зінківської міської двокласної школи, а у 1902 році мати відвезла сина до Києва, у військово-фельдшерську школу. Був на фронті з перших днів Першої світової і майже до її закінчення. У 1917 р. вступив до лав Червоної армії, де займав значні військові посади. Учасник громадянської війни, під час якої був тяжко поранений. Саме наприкінці війни і розпочав літературний шлях, друкуючи невеличкі гумористичні твори під псевдонімами та криптонімами. Перша збірка гуморесок Василя Чечвянського виходить у 1928 році, а потім збірки пішли одна за одною, а в деякі роки й по кілька і всі вони користувалися незмінним успіхом.

2 листопада 1936 р. помічник начальника III відділення секретно-політичного відділу УДБ Харківського обласного управління НКВС молодший лейтенант Держбезпеки Замков постановив: заарештувати Чечвянського-Губенка і тримати його під охороною. Наступного дня відбувся арешт. Тоді ж були й вилучені «як контрреволюційні й націоналістичні» книги Чечвянського. Василя Чечвянського визнали винним та засудили до вищої міри покарання – розстрілу із конфіскацією всього майна. 15 липня 1937 року вирок було виконано – митця розстріляли у Києві. Існує припущення, що тіло письменника, як і більшості в’язнів Лук’янівської тюрми, було поховане в одній зі спільних могил Биківні.
6 травня 1957 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР прийняла ухвалу: вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 14 липня 1937 року стосовно Чечвянського-Губенка Василя Михайловича скасувати за обставин, що наново відкрилися, і справу про нього припинити за відсутністю складу злочину. Василь Чечвянський реабілітований посмертно.