Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Сергій ТУЗІКОВ: Зразок доброти і сили

14

Сергій ТУЗІКОВ
49 років, м. Суми (25.10.1973 — 02.04.2023)

Старший сержант Сергій Тузіков добровільно вступив до ЗСУ у березні 2022 р., відразу після початку масштабної російської агресії. Гранатометник.Загинув в селищі Площане Сватівського району Луганської області. Має три нагороди. Дві – прижиттєві і медаль “За відвагу” – посмертно.

Все, що розповідаємо про загиблого воїна, ми дізнались від його матері, Зої Аркадієвни Тузікової, з якою зустрічались у неї вдома, в Сумах. За розповідями мами, Сергій був спадковим військовим – його дід був командиром полку, батько – начальником штабу, учасником бойових дій. Він народився у Сумах, але через специфіку життя родини військовослужбовця з дитинства подорожував світом. Побувати довелось в далеких, подекуди екзотичних краях – від камчатки до Мозамбіку.

Спочатку, як розповідає Зоя Аркадієвна, жили в Ризі, потім довелось переїхати в Забайкалля, край з незвичним, суворим кліматом, потім родина опинилась у Мозамбіку, куди батько отримав призначення. Не забуваймо, що тоді існував СРСР і батько Сергія був офіцером. Тому так далеко і для багатьох вже незрозуміло, але мова про людину, а не про політику. Красномовна деталь: мама згадує, що за півроку Сергій опанував португальську мову і міг вільно спілкуватися з місцевим населенням. Нове переселення – Житомирська область. Сергій навчався у школі, особливо цікавився географією і історією, багато читав, завжди цікавився всім навкруги. Ще мама згадує, що Сергій згодом почав займатись баскетболом і карате, тобто був розвиненою, гармонійною людиною і, що важливо, з певними моральними засадами, тобто з гострим відчуттям справедливості і обов’язку. Але це сповна проявилося згодом, поки що – подорожі-мандри. Подорожувати довелось ще і ще: три роки у Львові, потім – на Далекий Схід, далі – на Камчатку і знов повернення на Далекий Схід, де і закінчив школу. Отака вихляста траекторія у юнака, а життя ж бо тільки починалось.

Сергій вирішив успадкувати професію батька, повернувся до Сум і вступив до СВАКУ, пам’ятного багатьом Сумського вищого артилерійського командного училища. Тут щось не склалось, через рік перевівся на Далекий Схід в Усурійське автомобільне училище. Теж військове, теж вище. Про короткі епізоди розповідаємо стисло. Провчився два роки, не сподобалось. “Це не моє”, – сказав. Зоя Аркадієвна розповідає, що отримав юридичну освіту в Санкт-Петербурзі ( назву учбового закладу ми не з’ясовували, бо не вважаємо це принциповим), відразу поїхав за призначенням на Чукотку, три роки працював на посаді старшого уповноваженого органів МВС. Після розпаду СРСР повернувся в Україну, батьки тоді мешкали у Луганську. Сергій добровільно пішов служити у прикордонні війська, охороняв вже нову Україну. Батьки повернулись до Сум і Сергій з ними.

Мати каже, що він завжди хотів жити у Сумах, де б його доля не водила. Влаштувався на славнозвісний індустріальний флагман, всім відоме СМНВО, в економічний відділ. Далі сумно і неоригінально – потрапив під скорочення штатів. Працював охоронцем у приватному магазині. Там працював до 2022 року, до початку нової фази війни. Про цей період мама згадує одну деталь, яка здається красномовною: “У магазині Сергій постійно бачив стареньких бабусь, які вираховували копійки собі на продукти, часто-густо не вистачало навіть на мінімум. Сергій віддавав їм власні гроші, аби підтримати. Вже потім вони приносили гроші дружині, але та не брала”. Така от собі риса до портрета. Отже, після 24 лютого 2024р. все в житті змінилося, загострилося. Сергій добровільно пішов до військкомату і незабаром у складі ЗСУ опинився на фронті. За власним свідомим рішенням, заперечувати було годі. “Батько би вчинив так само”, – сказав. Батько, кадровий офіцер, на той час вже пішов з життя. За сім’ю, особливо за малу донечку, звичайно, боліло серце. “Бережи Сашеньку!”, – постійно повторював. Але вибір свій чоловік зробив. Зоя Аркадієвна згадує дві події з останнього року Сергійового життя, які можна назвати визначними і світлими. Через півроку Сергій отримав коротку відпустку і 25 жовтня 2022 р. відзначав свій день народження у Сумах з друзями. “Коли він повертався, коли проводжала його до таксі, промайнула ясна думка, що більш Сергія не побачу, – признається мати. – Та я тоді цю думку прогнала від себе”.

Про другий, мабуть, останній, позитив Зоя Аркадієвна розповіла так: “Він отримав коротку відпустку, всього два дні, подзвонив дружині, просив приїхати, обіцяв зустріти. Сам у Суми дістатись не встигав, але можна було зустрітись десь ближче до лінії зіткнення, в більш-менш безпечному місці. Та поїхала, покинувши всі справи на роботі, мовляв, хай хоч звільняють. Розповідала потім, що потрапила під обстріли, машину накривало землею. Але повернулась щаслива, вони побачились востаннє. Я їй за це дуже, дуже вдячна. А відбувалась їх зустріч всього за дві доби до того, як Сергій загинув».

Ось і нема людини. Чоловіка, батька, сина, нашого захисника. Залишились мама, дружина та донька Олександра, тепер їй 13 років.

Вічна пам’ять і подяка Сергію!