Яків Щоголів

Яків Іванович Щоголів народився 5 листопада 1824 року у Охтирці. Походив із давнього дворянського роду. Навчався в Охтирській повітовій школі, закінчив Харківський університет (1848) і працював у різних установах. Багато уваги приділяв сім’ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію, заохочували батька до творчості. Друкуватися почав з 1840 року. Далі поетична творчість Щоголева тривала зі значними перервами. У 1883 році вийшла збірка поезій “Ворскло”, у 1898 — “Слобожанщина”. Головним джерелом творчого натхнення автора була поезія Тараса Шевченка і фольклор. Яків Щоголів, якого звуть “спізненим романтиком”, оспівував у поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася людська рука). У віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах.

Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато віршів, у яких поет опирається на народні вірування у відьом, вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті. Вони стилізовані на взірець народних пісень. У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина, на старості років сам багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові. Щоголів був одним з представників Харківської школи романтиків, і велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню історичного минулого України, насамперед Запорізької Січі й козаччини. Багато віршів поета покладено на музику, і вони увійшли в пісенний народний репертуар. Помер 8 червня 1898 року у Харкові.

Осінь
Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світить, та не гріє
Сонце золоте.

Здалека під небом,
В вирій летячи,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.