Часи пригод й недосконалість світу

ПОНЕДІЛОК, 4 ЛИСТОПАДА. У Сумах буревій та окрім поламаного гілля нічого страшного наразі не літає. Спіймали істоту, яка коригувала “Шахеди”, що прилетіли в Суми 22 жовтня. Воно виглядає як симпатичний хлопець. Та ось вбив трьох наших людей за московські гроші чи обіцянки. Війна – не тільки горе, а ще й “вікно можливостей”. Колаборантів, зрадників завжди і повсюди засуджують, та чи буде колись пораховано, скількох людей вбили крадії і хабарники, які заробляють на війні?

ВІВТОРОК, 5 ЛИСТОПАДА. Знайомі розповідали, як кепсько живеться у Юнаківській громаді через обстріли. На таких новинах вже не зосереджується увага, якщо читаєш їх десь у стрічці. Особистий, екзистенційний досвід людей – інша річ. Мимоволі вигулькнули власні спомини про подорож до Юнаківки у 2014 р. Тоді навесні у Криму тільки-но почали вовтузитись “зелені чоловічки”, ми в редакції припускали, що це початок такої собі війни, тому кілька журналістів отримали завдання розвідати ситуацію на кордонах Сумщини. Мені дісталась саме Юнаківка. Пам’ятаю, як прикордонники стисло повідомили, що все тихо-спокійно, а фотографувати не можна. Місцеві люди свої геополітичні передбачення сформулювали карбованим слобожанським суржиком: “Та нічого не буде! Вони ото у Криму побігають та вспокояться”. Що було далі – згадуйте самі.

СЕРЕДА, 6 ЛИСТОПАДА. У США рахують голоси, світ чекає, а в мене свої справи. Повертаюсь додому бридкими сірими сутінками, несу деякі потрібні в житті і господарстві речі, серед яких присутня сокира. Біля під’їзду бабця намагається втягти на сходи дві класичні торби – “кравчучку” на коліщатах, а друга – картата “мрія окупанта”. Як з’ясувалось, “гуманітарку” отримала, тепер мучиться. Та й мені якось нервово, бо ані пройти, ні обійти. Старенька зі своїми скарбами, похмурий чолов’яга з сокирою, хоч та й схована в наплічнику – росіянську класику не нагадує?! Руйную стереотипи – вітаюсь лагідно, аби бачила стара, що я її не боюся. Допомогаю бабусі завантажитись до ліфту, бо я ж не “потвора тремтяча”, а право маю. Сусідка мені, звичайно: “Спасібочки, мужчина”, та про найактуальніше: “Так ото Трамп тепер буде?!”. По всьому Всесвіту глибоке занепокоєння, аж до нашого під’їзду!

ЧЕТВЕР, 7 ЛИСТОПАДА. Втомився без гарячої води. Розумію, що на дворі часи великих пригод, але хотілося хоча б пояснень від комунальних служб. Цікаво, яку суму напишуть у платіжці за те, що моє швидкоплинне життя витрачається на “танго з каструлями”?

П’ЯТНИЦЯ, 8 ЛИСТОПАДА. Дощ – це навіть цікаво, якщо належно вдягнутий і взутий. Вийшов подихати осінню в майже безлюдне місто. Десь о 17:О6 гепнуло так, що аж “Сотня” під ногами підскочила. Або дуже близько, або щось дебеле. Увечері прочитав, що то була ракета. Троє поранених. Ось у кого пригоди, а в мене наразі – тільки “Щоденник”.

СУБОТА, 9 ЛИСТОПАДА. Чув вибухи, але не знайшов коментарів. У роздумах про те, що з нами буде та варіанти “Плану миру” ледве не вихлюпнув випрані шкарпетки в унітаз разом з брудною водою. Тож у буденних справах не варто відволікатись на недосконалість світу.

НЕДІЛЯ, 10 ЛИСТОПАДА. Сьогодні чекаю новини вдома, а їх все нема. Поважні оглядачі звично шматують росію язиками “мов Тузік грілку” та ворожать щодо майбутньої політики США. Зрозумів дві речі: 1) Трамп непередбачуваний; 2) Саме на це зараз надія. Прикро, але інших висновків з почутого не зробив. Та всі аналітики забувають сказати, що Україна вистоїть. Хоч я за них нагадаю.