Ще один постріл
Хто І для Чого / Кому Це Потрібно / Трамп Відкриває Карти / Байден Йде
У Львові вбили Ірину Фаріон. Що б ми тут не написали – чи гарного, чи не дуже про її діяльність, однак отримали б масу негативних коментарів. Бо у пані Ірини було багато як прихильників, так і противників. Не те щоб ми боялися отримати погані відгуки на свою позицію – після виборів 2019 року нас уже мало що може здивувати. Просто в цьому немає сенсу. Є сенс подумати над тим, для чого було скоєно цей жахливий злочин. Чим заважала і кому заважала жінка, яка не є політиком, яка не ухвалює рішень, не розподіляє ресурси, яка не впливає майже ні на що? Для чого її вбивати?
Відкинемо наразі особисті мотиви злочину. Відкинемо помсту «російськомовних військових «Азову»». Відкинемо божевільного, який вирішив прославитися. Візьмемо в обговорення одну версію – політичну. На наш погляд, найбільш ймовірну. Хіба її контури зараз зовсім неочевидні.
Навколо мертвих завжди легше об’єднувати зусилля. Мертві не можуть впливати на дії тих, хто скористається їхнім іменем для своїх цілей. Тому можна спрогнозувати, що цей злочин може мати довгострокові політичні наслідки. На правому крилі української політики вже давно порожньо. «Свобода» вичерпала свій потенціал, всі інші не змогли поки що довести суспільству свою спроможність.
Ви запитаєте, до чого тут взагалі політика? Хіба політика в сучасній Україні – це актуально? В тому сенсі, що триває війна, і триватиме, за прогнозами, ще довго, а під час війни – яка політика, які вибори? Тут би державу зберегти, Україну врятувати. Бо ворог тисне цілодобово, і не збирається зупинятись.
Але дозволимо собі трохи теорій змови. На тлі майбутнього президентства Трампа і всього, що може за цим слідувати для України. До речі, а що саме слідуватиме? Ми писали про це в минулому номері, що насправді невідомо, якими саме будуть його дії. Бо годувати електорат обіцянками закінчити війну за 24 години – це одне, а реально це зробити – зовсім інше. Та й чи реально це зробити взагалі? Напевне, саме це хотів дізнатися Володимир Зеленський, коли дзвонив на днях Трампу. Тема розмови офіційно не розголошується, але неважко здогадатися, про що говорили політики – про майбутні перемовини з росією. Потім було інтерв’ю Зеленського ВВС, в якому він на диво виважено коментував цю тему.
Ще одна подія дивним чином збіглася з убивством Фаріон – стаття експрем’єра Великої Британії Джонсона. Серед всіх інших умов можливого миру між Україною та росією – вступ України до ЄС та НАТО, озброєння ЗСУ до зубів, поступка Донбасом і Кримом на користь росії – прозвучала і дуже дивна пропозиція «гарантувати захист російськомовних». Іншими словами, читайте, зробити російську мову другою державною. Начебто для того, щоб путін міг вийти з війни з високо піднятою головою, наче він провів «денацифікацію» України.
Ми можемо прочитати в соціальних мережах про Ірину Фаріон багато чого різного, гарного і не дуже. Але найбільше ви побачите подяк за захист української мови. І це дійсно був її меч, яким вона рубала все навколо. Прощання з Іриною Фаріон відбулося 21 липня, похорон – 22-го. І там, і там, не зважаючи на люту спеку, були десятки тисяч людей. Якщо не більше.
Уявіть тепер, що цим людям скажуть про російську як другу державну. Якою буде їхня реакція? Тобто, спроєктуємо ситуацію: припинення вогню, Донбас і Крим відходять росії (а, може, і всі нині окуповані території), якісь ще умови обговорюються і виконуються (швидше, ні, чим так), Верховна Рада робить російську мову другою державною. І оголошуються вибори. Місцеві. До парламенту. І президентські.
Жива Ірина Фаріон навряд чи змогла б стати лідером масової партії та очолити рух проти російської мови як другої державної. Але тепер цей шлях відкрито. І іменем Фаріон можна маніпулювати і прикривати будь-які дії, направлені на начебто захист української мови. Тим більше, що цитат пані Ірини назбиралося більше, ніж достатньо.
Тож в контексті майбутніх умов миру та виборів такий рух може привести до розділу країни – шість західних областей не приймуть нову норму Конституції про російські як другу державну. А далі – на вибір: громадянська війна (навряд чи) або створення двох Україн (як і мріє путін). Одна – зі столицею у Львові, друга – зі столицею в Києві. При тому в Києві до влади приходять політики, близькі до Єрмака. Ну, ви натяк зрозуміли.
Так от нездорова фантазія. Світова змова по розділу України. Прохання не сприймати цю статтю як спробу образити пам’ять пані Ірини. Варто знати, що політика – річ вкрай цинічна, і там, де йдеться про мільярди доларів, немає місця для сантиментів чи емоцій. І життя людини, десятків, сотень, сотень тисяч людей нічого не значить для тих, хто розв’язує війни.
Повертаючись до Зеленського, Єрмака і Трампа, варто також пригадати історію з сином Байдена, в якій оточення Зеленського і дуже відомий на Сумщині політик, нині оголошений в розшук – Андрій Деркач, зіграли вкрай некрасиву роль. Йшлося, нагадаю, про те, щоб висунути в Україні сину Байдена звинувачення (Зеленський ще розповідав, що у нього «Генеральний прокурор – свій хлопець»), які Джуліані, адвокат Трампа, міг би використати у передвиборчій гонці проти Джо Байдена. Тож між цими людьми, точніше, між їхнім оточенням (ще й з додатком агента фсб Деркача!) існують давні перевірені зв’язки. І мислять вони однаковими категоріями. Тож цей дзвінок, для багатьох несподіваний, Зеленського до Трампа, абсолютно чітко вписується в розвиток подій. Також ймовірно, що Зеленський ще до публікації був знайомий із думками, викладеними Джонсоном у своїй статті, тож ми можемо приблизно розуміти, що й коли на нас очікує. З Трампом Зеленський (Єрмак, Деркач) уже домовляються, і дається їм це легше, ніж із Джо Байденом. Бо, можливо, все так і було задумано від самого початку.
Але є нюанс – Байден знявся з перегонів. І це – потужна відповідь на постріл у вухо Трампа.
Будьте пильними. Четвертий недорейх мусить бути зруйнованим. Усе найцікавіше і найтрагічніше тільки починається.