Як живуть у віддаленому селі на Сумщині за 3 кілометри від російського кордону

У селі на Сумщині за 3 кілометри від РФ діє народний хоровий колектив, в якому залишилося двоє людей, в магазинах, за словами місцевих жителів, є все, що треба, а у місцевому будинку культури є ікона, яку неможливо зафарбувати. Більше про своє життя під час повномасштабного вторгнення — мешканці розповіли Суспільному.

Це село розташоване на околиці Краснопільської громади, за 3 кілометри – російський кордон. Місцеві жителі погодилися спілкуватися тільки за умови, якщо журналісти не називатимуть назву населеного пункту. У селі наразі мешкає кілька десятків людей, вони намагаються зайвий раз не виходити з дворів, як говорить місцева жителька Ольга Білявцева.

“Всі сидять по домах, всі бояться виходити, тому що стріляють кожен день і люди бояться. Хліба прийшли купили і всі порозходилися, нема ніде нікого”, – каже місцева жителька.

У селі два магазини, вони працюють тільки зранку. Проте, за словами місцевих, в них можна купити все, що треба.

“Свіжий хліб і товари всі свіжі, вистачає нам усього”, – каже пані Ольга.

“Спасибі, привозять хліб, привозять товар, який тобі треба. Привозять м’ясо, сало, курятину, яйця, ти замовив – тобі привезли. Всякі хліб, булочки навіть краще, ніж у Харкові. Я прийшла в один магазин і скупила все, що мені треба”, – додає Валентина Марініна.

Пані Валентина з чоловіком – місцеві уродженці, жили у Харкові, у 2023 році виїхали від обстрілів і повернулися у батьківську хату.

“А як же спокійніше, якщо сюди летить і звідси летить. Дуже неспокійно. Нікуди не ховаюсь і не збираюсь, тому що погріб завалиться. Куди тут ховатися? А виїжджати – я навіть у Краснопілля боюсь поїхати. Там же зупинка – на цій зупинці дуже небезпечно. Вони там літають дронами, ще чимось, і туди летять, і сюди летять. Їдеш і страшно”, – каже жінка.

“То в перші дні як що – і в погріб зразу. А зараз город полемо, а воно стріляє там десь – а, ладно. Звикли вже. Це вам сьогодні повезло, що не стріляють”, – розказує місцевий житель Іван.

“Кожного дня чуємо вибухи, кожного дня обстрілюють. В червні 2022 року був обстріл нашого села, обстріляли фермерське господарство, тюки там погоріли, згоріла ферма, там раніше була. І в нас постраждав клуб – повисипалися вікна, то потріскалося де”, – каже пані Ольга.

Жінка – директорка місцевого будинку культури. Розповідає, що він розташований у будівлі Свято-Миколаївського храму, який звели у 17 столітті.

“Дерев’яний. Хоч і ремонти робили, він так і залишався дерев’яний. В 1930 році церкву закрили й було переобладнано на сільський клуб”, – пояснює пані Ольга.

Всі стіни в храмі були розписані іконами, потім їх зафарбували, але одна з них постійно проявляється, розповідає директорка клубу.

“Як ремонти робили – закрашували, замазували, а він постійно проявляється, не закрашується. Ми в батюшки питали, це – архангел Михаїл”, – пояснює жінка.

До вторгнення при клубі працював народний хоровий колектив. На сьогодні із 10 учасниць залишилося тільки двоє, одна з них – сама пані Ольга.

“Хто виїхав з села, хто помер уже, хто по хворобі вже… Є така жіночка, що дуже боїться їздить. Бажання є, ну боїться”, – додає жінка.

Розповідає, що тепер удвох їздять на репетиції в одне із сусідніх сіл, куди вивезли з клубу апаратуру.

“На цій сцені якраз перед війною, на Новий рік – був у нас останній концерт”, – показує пані Ольга.

Новорічна атрибутика і досі залишається у приміщенні клубу. А після кожного обстрілу тут поступово обсипається штукатурка, каже жінка. Валентина Марініна згадує, що раніше у селі було бурхливе культурне життя.

“З Сум приїздило багато артистів, ми з чоловіком згадуємо, ми ще були маленькими, але я все це пам’ятаю, як приїздили сюди у клуб, як приїздили і прямо на лугу влаштовували на машинах сцену, і на цій сцені виступала філармонія, усякі спектаклі. Все село збиралося, було дуже цікаво, тому що у клубі не поміщалося три села”, – згадує пані Валентина.

Тепер населення села зменшилося більше, ніж на третину, говорить Ольга Білявцева. За її словами, хто виїхав, хто помер. Деякі сім’ї з дітьми залишилися: “Освіта видала дітям ноутбуки. І вони ж онлайн навчаються”.

“Недавно померла жінка в якої семеро дітей, і вони виїхали в Суми”, – каже пані Валентина.

Пасажирське сполучення у селі таке ж, як було до вторгнення, додає пані Ольга: “В село до нас не заходе маршрутка, ми виходимо туди, на центральну трасу і їздимо маршрутками”.

Є проблема із медичним обслуговуванням, розповідає місцевий житель Іван.

“Колись був тут фельдшер – і то закрили фельдшерський пункт. “Скору” не викличеш – “У вас стріляють”, хоч помирай і все. В мене менший онук тоді, як “скору” викликали, так що було? Кажуть: “Везіть до Краснопілля”. В нього лопнув апендицит. Місяця 2-3 назад. Приїхала потім “скора”, ми ж у 9 казали, а в Краснопілля в 11 привезли”, – каже чоловік.

В цілому, говорить пан Іван, його родина живе звичайним життям – тримають господарство, навідуються рідні.

“Дві корови, тьолка, бичок, кури, гуси. Дочки регулярно мене провідують”, – говорить пан Іван.

Корів, каже чоловік, у селі стало мало, але вони збувати їх не збираються, бо треба ж якось жити. А ось його односелиця пані Валентина говорить, що потреби в її родини невеликі і необхідності тримати господарство немає.

“Ми нічого не тримаємо, тому що небезпечно. Одна кішка бігає, я не знаю, звідки вона прибігла, ось кішку ми доглядаємо. Сім’я там вимерла і вона залишилася”, – пояснює пані Валентина.

В селі старостат організовує роботи по благоустрою, на вулицях косять траву. Раз на тиждень привозять пошту. Ольга Білявцева каже, що їхати звідси не планує ні вона, ні її сусіди: “Нікуди. Будемо сидіть вдома поки”.

Фото: Суспільне