Чи фортеця Суми

Нарешті у тих, хто задавався глобальним питанням, чому ж по Сумах нічого не прилітає, відпали всі питання. На жаль, прилітає. Та ще й як прилітає. Ми не знаємо справжньої кількості жертв (мова, зрозуміло, не тільки про цивільних), і все, що ми можемо бажати – щоб ніяких жертв реально не було. І щоб поранені одужали, і будинки їх відремонтували.
Так що не бережуть кацапи Суми як якесь особливе місце, немає у них ніяких особливих планів. Буде потреба – зітруть з лиця землі, як Авдіївку чи Бахмут, чи Маріуполь, чи купу інших містечок і селищ. Були б цілі, а бомби знайдуться.
До речі, в контексті цілей є одна думка. Деякі локації і події (це стосується не тільки останніх уражень) могли знати тільки допущені до стратегічно важливої інформації посадові особи або військові. Можливо, варто задати питання, як про них дізнався і ворог? Звісно, йдеться не про смішні заклики «зібрати термінову сесію Сумської міської ради разом із військовими». Бо, по-перше, щоб щось вирішити, зовсім не обов’язково збирати сесію міськради, швидше, навпаки, провести максимально непублічні зустрічі; по-друге, а що можуть вирішити депутати міської ради на такій сесії? Парасольки над головами містян розкрити? Закуплять за рахунок міського бюджету ППО типу «Патріот»? Але проти літаків ефективними можуть бути тільки літаки, а обіцяють Україні влітку аж шість F-16. Це мало. Дуже. Тому від подібних бомбардувань ані Суми, ані Харків, ані будь-яке прикордонне місто не захищене. Адже є ще С-300, наприклад. На щастя, 40 км від кордону дають упевненість, що реактивна артилерія типу «Градів» чи «Ураганів» по місту застосована не буде – далеко. Та й просто так з самого кордону наші військові стріляти ворогу, зрозуміло, не дозволять.
Але потрібно прийняти як факт – перед ракетами і авіабомбами Суми не мають захисту. Тож варто, при оголошенні повітряної тривоги, на це зважати. Хоча, з іншого боку, коли тоді працювати, якщо тривог нині – по …надцть штук на добу?
Всерйоз також заговорили, на тлі взяття Авдіївки та подальшого просування, про можливий наступ на Суми та Харків. Зважують експерти людські ресурси, кількість бронетехніки та таке інше. І приходять до висновків, на прикладі Авдіївки, що, для того, щоб захопити Суми, росіянам потрібне угрупування не менше, ніж двісті тисяч солдатів плюс стільки-то (дуже багато) артилерії та броні. І від цього повинно стати легше дихати, напевне, аби не одне (не одне насправді) але. Така кількість живої сили для штурму Авдіївки була потрібна тому, що із нашої, української сторони, участь у боях приймало кілька десятків тисяч бійців і відповідна кількість броні та артилерії. Напевне, не потрібно бути військовим і навіть диванним експертом, щоб розуміти, що такої кількості військових вздовж кордону у нас немає. Тож і ворогу, відповідно, не потрібно настільки багато солдатів для наступу. Проте, якщо ЗСУ тримає дійсно серйозне угрупування на східному напрямку, то йти в наступ росіянам вигідніше наприкінці весни – на початку літа, коли закінчаться розливи річок, натомість, фортифікаційні споруди для ЗСУ навряд чи будуть збудовані в повному обсязі.
А про великий загальний наступ росіян дуже активно говорять на заході, очевидно, не просто ж так. Нагадаю, що найближчими цілями в 2024 р., за твердженнями все тієї ж західної преси, для росії є весь Донбас та Харків із областю. Тобто жодних тепер «двох-трьох тижнів» та параду на Хрещатику у серпні на День Незалежності, досить реальні цілі і терміни, навіть із запасом собі закладають.
Цікаво вийшло з Валерієм Залужним. Навіть, не стільки цікаво, скільки неоднозначно. Нагадаю, що спочатку Офіс Президента оголосив, що збирається призначити Валерія Залужного послом до Великої Британії. Навіть сама по собі ця новина виглядає трохи дивною. Залужного, бойового генерала, символа спротиву російській агресії перших двох років війни – вислати з країни? З якою метою? Звісно, логіка в діях ОП і Єрмака тут очевидна, якщо дивитися на всю їхню діяльність із 2019-го року: як відомо, Залужний має найвищий рівень довіри у українців, значно більший, ніж Зеленський. На тлі дебатів і невизначеності щодо легітимності Зеленського як президента після 20 травня (тобто після офіційного завершення терміну, на який його обрали в 2019-му році) не можна виключати, що в ОП захочуть таки провести вибори президента, нехай і в змішаному – звичайному та цифровому – форматі. І подати це на Заході як торжество демократії та свободи.
І тут з’ясовується, що генерал Залужний, як і генерал Шаптала, ексначальник Генштабу, не тільки звільнені з посад, а й звільнилися зі Збройних сил взагалі. Тобто вони віднині – не військовослужбовці, а цивільні люди. Звільнилися ці два генерали за станом здоров’я, тобто пройшли ВЛК і отримали висновок, що до військової служби вони не придатні. Солдати без рук, без ніг – обмежено придатні, і звільнити їх зі служби неможливо, а генерали з руками і ногами – непридатні.
Якийсь дивний крок, щось тут не те.
Можливо, Залужний захотів прийняти участь в політичному житті і монетизувати довіру до себе на майбутніх виборах? Напевне, він переміг би Зеленського вже в першому турі. Тоді чому він погодився їхати до Британії послом? Не виключено, що проти нього знайшли аргументи. Або проти його друзів і колег. І поставили перед вибором: або вони йдуть до в’язниці, або ти їдеш до Лондона. Це лише версія, насправді невідомо, що там сталося, але сталося щось дуже серйозне і дуже негарне.
Але є ще один бік відрядження Залужного до Британії. Всі уряди в екзилі під час Другої світової вели свою діяльність саме з Лондону. Тож, не виключено, що Залужний формуватиме там тіньовий кабінет у разі якоїсь надзвичайної ситуації в Україні. Або, що є більш вірогідною версією, формуватиме армію добровольців для війни в Україні. Під його прізвище і гарантії британського уряду, напевне, зголосяться тисячі людей.
Проте, щоб там не робив Залужний, хай і в Лондоні, нам своє робити. Допомагаємо ЗСУ, бо четвертий недорейх мусить бути зруйнований.
До нових захоплюючих зустрічей.