Летять каштани і “калібри”

ПОНЕДІЛОК, 18 ВЕРЕСНЯ. До новин звик настільки, що вони вже не лякають. Навіть про обстріли із влучаннями читаю без істерик, бо ж якщо я про це читаю, то цього разу влучили не в мене, і змінювати плани немає поважних причин. Сьогодні ремонтно-реставраційні заходи, тобто ліквідація наслідків минулого тижня. Замінити обидві прокладки на кухні,якось прочистити злив, вимити нарешті весь посуд, відреставрувати протерті штани, зібрати і викинути продерті шкарпетки та порожні пляшки і банки. Наче нічого визначного за минулий тиждень не зробив, а насмітив добряче. Не дай боже, піти зі світу з таким підсумком.
ВІВТОРОК, 19 ВЕРЕСНЯ. Від тимчасово переміщених друзів – фоторепортаж з іспанського ринку: купи креветок, якісь ковбаски і хамон, морозиво на кокосі та уся така екзотика. Пишуть: “Приїзди, ти ж не військовозобов’язаний!”. Одписав ухильно: “Дякую, я стільки не з’їм”. Сьогодні вдень на вулиці називали дядьком, а ввечері, біля власної хати вже обізвали дідом. Маленький та жвавий песик чогось загавкав, а сусідка йому: “Фу! Дєдушка хороший!”. Далі обгрунтовує: “Дєдушка наш, дєдушка украінєц”. Сюрреалізм якийсь, суцільний театр абсурду. “Дєдушку” знайшла!
СЕРЕДА, 20 ВЕРЕСНЯ. Товариш розповів чи то плітку, чи то фейк, начебто днями облили фарбою контактну скульптуру в парку ім. Кожедуба. Чехова Антона Павловича, якого добре всі знаємо. Не повірив. Вдвох почали шукати скандальну новину в інтернеті – не знайшли. Не полінувались провідати класика на місцевості. Таки щось було, бо плями фарби лишились на доріжці і на самому пам’ятнику збереглись підозрілі дрібні сліди. Щось таки було, та з дрібного паскудства не вийшло сенсації. Хто це зробив – не скажу, але почерк не місцевий. Ми цей пам’ятник встановили і звикли фотографуватись з класиком, який є майже земляком. Взагалі, дрібний вандалізм – не наш стиль, щось в цьому є від недобрих наших сусідів. Доказів немає, а факт – ось. В парку на голову падають каштани, примушують думати про серйозне.
ЧЕТВЕР, 21 ВЕРЕСНЯ. Ранок у Сумах тільки здається добрим і затишним, бо війна і політика втручаються у справи і настрій . Знову прилітало від русні по Україні. Харків, Київ, Львів… Відразу все не запам’ятав, знаю тільки, що є нові постраждалі і загиблі люди. Більшість ракет не долетіла, але навіть одна із збитих вибухнула і наробила біди. У московитів теж горить і вибухає, але там – аеродроми, штаби, склади, бази, військові кораблі. Асиметрично виходить. У Сумах чисте небо і дітлахи з морозивом та самокатами. Життя чудове, якщо не заглядати в інтернет.
П’ЯТНИЦЯ, 22 ВЕРЕСНЯ. Ще проблемніше. “АТАКМСІВ” знов не дають, псуються відносини з поляками. Коли чую коментарі аналітиків, після другого слова тягне сперечатися з усіма, хоч вони й самі скубуться. Взагалі, давно помітив, що яке б лихо не сталось, на додаток обов’язково вилізе якийсь розумник і зарепетує радісно: “А я ж попереджав!”. Тому не коментую міжнародні справи, тільки відчуваю, що так не можна, щось іде не туди і не так. Втім, доводиться згадати, що в кожного з партнерів ще й свої проблеми – у кого війна, у кого вибори. Порівняно швидко для пересічного українця закінчилась ще одна війна – “арцахо-карабахська”. Ми її не помітили, бо зосереджені на своїй власній, а там – біда. Серед моїх добрих товаришів вірмен і азербайджанців чимало – порядні й розумні люди. Де правда – не знаю, але вона не в московії, це точно.
СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ. Фотографував ринок. Таке наші люди не пропускають мовчки. Тітонька почала голосно питати про дозвіл та право, хоча сама до кадру не потрапила. Хотів відповісти, що, мовляв, то я просто уточнюю координати, та вчасно ковтнув небезпечний жарт.
НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ. Можна нікуди не йти, нічого не робити і слухати конспірологічні гіпотези, які інтернет намагається напхати в голову. В Африці надибали ще одного лисого “вагнера”, теж мертвого, як і той, якого нещодавно прикопали. Який справжній? Що там з чеченським “доном”? Він, нарешті вже, чи ще? Мені байдуже, бо від цих мертвих – жодної шкоди, як нічого доброго не було від живих.