Тиждень абсурду

ПОНЕДІЛОК, 24 КВІТНЯ. Чи можна звикнути до воєнного стану? Гадаю, що звикнути – ні, а якось прийняти це доводиться. Особливо просто приходить таке прийняття, коли ти знаходишся далеко від місць регулярних обстрілів і бомбардувань. Навкруги звичайний весняний пейзаж, молоді люди пригощаються кавою на щойно відкритих літніх майданчиках біля кафе. Навіть сміються з якогось приводу. Неможливо весь час робити трагічну міну, бо люди живі і життя багатогранне. Спостерігав весняне воскресіння комах – зустрів двох мух і одного метелика.
ВІВТОРОК, 25 КВІТНЯ. Півдня сиджу без води. Це раніш не сприймалось як велика пригода, але тепер лякає – мовляв, раптом кудись прилетіло, щось зруйнувало! Нерви. Та в місті тихо, воду увімкнули. Іржаву, як годиться.. Другу половину дня займався оплатою комунальних послуг. В найсучасніший, найшвидший спосіб – телефоном. Вправився, хоч втомився, наче мішки тягав. Інтернет гальмує, немов поламаний трактор. Ввечорі почув, що росіянці відбомбились по музею у Куп’янську. Не найвизначніший музей, невеличке місто, але закарбувалась новина, бо я кілька років у Куп’янську працював і місто встиг трішки полюбити.
СЕРЕДА, 26 КВІТНЯ. Погода змінюється миттєво. Якщо треба цілий день перебувати на вулиці, вдягатися відповідно майже неможливо. Спекотно – мокро – холодно, далі знов по колу година за годиною. Навіть природа поводиться за законами абсурду. Люди так само жартують. Біля пам’ятника Ярославу Мудрому: «Діду, а за що цього діда тут посадили?», – питає дитина. «Бо він князь», – відрубує дід. Поки люди якось жартують, вони непереможні.
ЧЕТВЕР, 27 КВІТНЯ. Абсурд триває. Телефонує хтось такий, що рекомендується оператором державної компанії – не буду казати , якої, бо може, така дійсно існує. Сенс питання – цікавить мій поштовий індекс. Чому саме? Бо я обраний переможцем конкурсу, про який ніколи не чув. І тепер в мене перед самим носом виблискує матеріальна допомога – аж 60 тисяч грн. Мені залишається тільки повідомити індекс, або адресу, а потім, через кілька днів викупити на пошті пакет документів за 580 грн., який мені зараз надішлють накладом. «Не готовий», – відповідаю. «Але чому?», – зацікавлено перепитують і вмовляють. – Наш директор вже все підписав, вас обрали переможцем». «Не хочу», – кажу і пропоную. – Чом би вам не знайти іншого переможця». Може я занадто брутальний, або просто дурний, та розповідаю все, як воно було, не нав’язуючи висновків. А нормальне життя в місті триває, відвідав сьогодні презентацію цікавого місцевого видавництва, про яку розповім окремо. Потім ще таке незвичне – досить пристойного вигляду молоді люди підійшли на вулиці і спитали не абищо: “Вибачте, що ви встигли чи зуміли зрозуміти у цьому житті?”. Отакої! Не про адресу чи номер картки, навіть не про ім’я-по батькові, а суто про розуміння життя. Зніяковів. Відповів майже плагіатом: “Зрозумів, що нічого не розумію. Принаймні, на середніх і довгих дистанціях”. Не дуже розумно, але правда саме така.
П’ЯТНИЦЯ, 28 Квітня. Знов вимкнули воду. Проте на вулиці дощ – все компенсується.В хаті постійно темно, палю світло цілодобово. Час розплати прийде разом з квітанціями.
СУБОТА, 29 КВІТНЯ. Почув про Дніпро і Умань. Слів немає. Недолюдки! Хоч, зазвичай, висловлююсь делікатніше.
НЕДІЛЯ, 30 КВІТНЯ. Дощ, мряка, базар. Весна вже минає, а ціни все “молоді” і хижі. Абсурдність сприймаю за належне, намагаюсь, як то кажуть, “працювати з тим, що є”.