Російська церква завдає удар

Погляд Невоцерковленого / УПЦ = ФСБ? / Реальні Інтереси Священників / Мета І Методи
Війна змінює геть усе, навіть ставлення громадян до Української Православної Церкви (нинішня офіційна назва), а насправді – філії російської православної церкви, що не так давно було позначено в їх назві дуже прямо і дуже конкретно – (московського патріархату).
Більш-менш масовий рух по переходу до проукраїнської церкви, якщо брати останні років десять, розпочався після отримання Томосу (тобто офіційного визнання) проукраїнською церквою УПЦ (Київського Патріархату). Але по-справжньому масовим цей рух не став, особливо, якщо подивитися на Сумщину, де позиції московської церкви як були, так і залишилися міцними до цих пір. При тому, що багато з прихожан УПЦ воюють, ще більше – щиро підтримують Україну у війні проти росії, але – парадокс! – не хочуть змінювати конфесію, не хочуть змінювати церкву і священника.
Людям, далеким від церковних справ, важко зрозуміти подібну поведінку. На наш погляд, тут все просто: є українська церква – Православна Церква України, і є російська церква (московського патріархату) – Українська Православна Церква. ПЦУ благословляє наших воїнів на захист Батьківщини і славить борців за незалежність, а УПЦ анафемує гетьмана Мазепу, згадує у проповідях патріарха рпц Кіріла та відмовляється відспівувати загиблих воїнів (на Сумщині таких ганебних фактів не зафіксовано). До війни УПЦ активно просувала тему «один народ» і всіляко підігравала російській пропаганді. Священники (МП) УПЦ на тимчасово окупованих територіях часто стають надійною опорою окупантів, тоді як священики ПЦУ отримують гоніння. Також священники (мп) УПЦ працюють інформаторами та корегувальниками для російської розвідки, ФСБ та армії, багатьох із них викрили українські спецслужби і оголосили підозри (є також поодинокі поки що випадки і на Сумщині).
Історія з настоятелем Києво-Печерської Лаври павлом взагалі – окрема історія про те, наскільки спосіб життя та цінності багатьох священнослужителів далекі від того, що вони проповідують пастві. Величезні будинки, дорогі автомобілі, золото, інтерьєр – все це, швидше, характерно для якогось нувориша-скоробагатька, ніж для духовної особи.
Здавалося б, достатньо для того, щоб всі проукраїнські налаштовані прихожани розвернулися і перейшли до інших конфесій. При тому, якщо раніше можна було кивати на те, що УПЦ (КП) не канонічна, то тепер, із отриманням Томосу, цієї перепони немає. Здавалося б, бери і йди, а ще краще – збирайтеся і голосуйте церковною громадою і переходьте до ПЦУ разом із будівлею церкви.
І, після того, як у кількох церквах (мп) ПЦУ сталися жахливі навіть речі – відмова у відспівуванні загиблого воїна, піп б’є дитину з українським прапором у церкві – такі процеси активізувалися, але не скрізь вони пішли просто, десь уже стало доходити до бійок, зрештою УПЦ було заявлено про спробу захоплення храму.
І в цих сутичках один проти одного стояли і стоятимуть прихожани, які щиро підтримують Україну.
Бо, після початку широкомасштабного вторгнення (мп) УПЦ, відчувши запит пастви, дуже швидко переорієнтувалась на проукраїнські позиції, але, як бачимо навіть із поверхово наведених прикладів, далеко не всі. Людям, далеким від релігії (тут зараз не про Бога, звісно), важко зрозуміти, чому так. Бо ми не знаємо, як організовані церковні громади, наскільки великим і безумовним є авторитет священників, не знаємо, що прихожани мають своїх духовних наставників, і піти від них – значить зрадити, розірвати цей духовний зв’язок. Тобто найбільш гармонійний перехід – це перехід разом зі священником, яких ми, звісно, сприймаємо всіх як агентів фсб, гру або промосковськи налаштованих.
Чому ж священники, принаймні, на Сумщині, не поспішають змінювати концесію? Можливо, це лише – справа часу?
Архієпископ Сумський та Охтирський Євлогій давно нам відомий як поборник і оплот «руского міра», але, з початком широкомасштабного вторгнення, миттєво, як і слід досвідченій у подібних справах людині, переорієнтувався. І формально до нього не може бути претензій. Він – досвідчений і вправний керівник, бо, не варто забувати, що у кожного священника є Трудова книжка, в якій є запис, коли він прийнятий на роботу, ким тощо. І у майже кожного священника і свій приход, і своя родина, і свій матеріальний дохід від приходу і церковної і біля церковної діяльності. І всі ці стосунки міцно пов’язані між собою, і священники, очевидно, розмірковують над тим, як зміняться їх позиції при переході до іншої концесії, як зміняться доходи, чи не залишаться вони ні з чим, чи не доведеться покидати насиджених місць? У той час, коли наразі у них все добре, гарні стосунки з начальством і зрозумілі перспективи. Та й політично їхня позиція бездоганна. Попри негативне ставлення більшості суспільства, вони змогли зберегти єдність церковних громад (принаймні, основного ядра), свої доходи і прихильність багатьох людей у місцевій владі, силовиків і просто заможних людей, які не дадуть померти з голоду. І в разі наступу російської армії на Сумщину (вірогідність якого з кожним місяцем зменшується) священики (мп) УПЦ опиняться в привілейованому становищі. Принаймні, арешти, допити та таке інше їм точно не загрожуватиме, всі вони залишаться на своїх місцях і робитимуть свою справу.
Проте, в багатьох інших, не прикордонних регіонах, справа піде, напевне, значно жвавіше, але не скрізь перехід здійснюватиметься легко. І ті сигнали про бійки і захоплення храмів, що вже є – це сигнали про черговий розкол суспільства. Для мене особисто немає сумніву в тому, що (мп) УПЦ знаходиться під впливом російських спецслужб. Навіть з практичної точки зору достатньо подивитися на мережу їх храмів на Закарпатті чи Сумщині, що зрозуміти, наскільки це приваблива система для роботи розвідки. І коли більшість українського суспільства з глибоким обуренням сприймає цю конфесію, що схожа наразі на розкритого агента, наступним кроком стає очевидне завдання – максимальний розкол суспільства. Так, вони зможуть відірвати від проукраїнського крила вже не так багато людей, але у нас у країні – і так мешкає не так багато людей. І кожна проукраїнська людина, яка втрачає свій потенціал, свій запал допомагати обороні – це велика втрата. Навіть не потрібно ставати на бік москалів, достатньо просто перестати працювати на оборону країни.
І, знаєте, думаю, що ця мета має серйозний потенціал і несе серйозну небезпеку. Будьте пильними. Четвертий недоРейх мусить бути зруйновним.

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб пітримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.