Народився Микола Грунський – мовознавець-славіст, текстолог, уродженець Сум

Народився 28 вересня (10 жовтня) 1872 року в місті Сумах в сім’ї дрібного урядовця. Середню освіту дістав у Сумській гімназії, вищу — на історико-філологічному факультеті (слов’яно-російське відділення) Харківського університету. Ще студентом за свій твір „Умственное движение Руси в 16 веке“ у 1894 р. був нагороджений золотою медаллю. Після закінчення університету, в 1896 р. був залишений при ньому для підготовки до професорського звання по кафедрі слов’янської філології. Склавши в 1899 магістерські іспити, з 1900 р. був прийнятий у приват-доценти і спочатку читав курси з історії слов’янських літератур, потім з мов і старослов’янської палеографії. З 1903 р. зайняв штатну посаду доцента по російській мові та літературі в Юр’євському університеті (нині Тартуський університет)

У 1907 р. захистив при Новоросійському (Одеському) університеті магістерську дисертацію по слов’янській філології і зайняв у Юр’євському ж університеті кафедру російської і слов’янських мов як екстраординарний професор, а з 1912 р., по захисті при Петербурзькому університеті докторської дисертації, дістав призначення ординарним професором. З 1915 р., бувши обраним на професора російської мови і літератури в Київському університеті, перейшов до Києва і працював тут до самої своєї смерті лише з короткими перервами.

У 1919—1920 роках був ректором Київського університету.

У 1940 р. Вища атестаційна комісія Міністерства вищої освіти СРСР за сукупність наукових праць присудила М. К. Грунському ступінь доктора філологічних наук. У 1941 р. було присвоєно звання заслуженого діяча наук УРСР.

Один із небагатьох українських мовознавців, хто успішно пережив радянський терор 1930-х років, у 1941-му він не евакуювався на Схід, натомість його праці виходили друком у часи німецької окупації, він очолив Інститут мовознавства та правописну комісію відновлення “харківського” правопису (проти прийняття якого виступав), у ці ж роки його долучили до числа українських академіків (хоч сама Українська академія наук у Києві фактично не діяла), окупаційна управа міста Києва передала професору в довічну власність його квартир.

Восени 1943-го, на відміну від багатьох українських інтелігентів, Грунський не виїхав на Захід, а залишившись у Києві і після повернення радянської влади знову був призначений керівником кафедри російської мови та поновлений на посаді декана, яку він займав з 1938 р. Лише в 1950 р. за хворобою був примушений відійти від учбово-адміністративної роботи.

Помер 13 серпня 1951 року. Похований в Києві на Лук’янівському цвинтарі.

Джерело