Мухи й виноград
Щоденник сумчанина
ПОНЕДІЛОК, 29 СЕРПНЯ. Горе, горе мені без Інтернету в хаті! Колись привіз друг старенький комп, а він взяв та й здох. Той самий добродій не заспокоївся, дав покористуватися ноутбуком — і тут не слава Богу. Всі знайомі фахівці роз’їхались по світу, немає до кого волати: ”Рятуйте!” Знов ходжу до редакції, набираю тексти там, як робив це, поки не звик до вільного “фрілансерства”. Згадуючи перечитую філософів-стоїків, дуже допомагає.
ВІВТОРОК, 30 СЕРПНЯ. Більшість моїх новин тепер — події за кордоном. Повідомляють земляки з Сум: в Італії гурт належним чином паспортизованих громадян України зовсім не українського вигляду щоденно пиячить, творчо знаходить приводи образити інших біженців та представників приймаючої сторони, на фуршетах — у перших лавах, топчуть за обидві щоки і вимагають ще. Висновок: український паспорт перетворився на дуже корисний товар, треба тільки вчасно придбати і скористатися “по-розумному”, а не “по-людськи”.
Ще сучасна “цікавинка”. Знайому дівчину заблокували у Фейсбуці на місяць за те, що вона написала, що росіяни — крадії українського зерна і багато чого ще. Я теж такої думки, але виходити з цією свіжою ідеєю у світовий інфопростір не поспішаю. А для дівчинки ФБ — рідне середовище, з якого викинули ні за що. Дрібна трагедія малої людини.
СЕРЕДА, 31 СЕРПНЯ. Зашарпані двері під’їзду пофарбували у веселий зелененький колір. Помер Горбачов. Пропоную вгадати, яка з подій для мене є більш визначною на сьогоднішній день?
ЧЕТВЕР, 1 ВЕРЕСНЯ. “День знань” це ще колись звалося. Біля гімназії старенька бабуся з маленьким правнуком хоче дізнатися, де тут є бомбосховище, ”, бо при школах повинно бути”. Отаку додаткову функцію тепер виконують навчальні заклади. Хлопчик ще дошкільного віку набуває перший досвід дорослого життя. А ще в цей день почалась Друга світова, та про таке пригадують мимохідь. Літо минуло, як минає все. Гарячої води знов немає, але й це не найгірша біда. Щодо бомбосховищ знайомий військовий пояснив, що вони рятують тільки від панічних настроїв, від влучного “прильоту” – то навряд. Дививсь, як побиваються за Горбачовим російські “ліберали”. Таке горе в людей, що навіть поділяти його не хочу, хай тужать самі. На дачі достиг виноград і почали здихати мухи. Добре завжди перемагає.
П’ЯТНИЦЯ, 2 ВЕРЕСНЯ. Колись в ці дні починалась низка сумських міських свят. Цими днями — ні. Щоправда, місто причепурилося, вуличні співці на Соборній виконують патріотичний репертуар про калину, що похилилася і т. д. Як би ото тихенько відсвяткувати? Купив кавун. Не херсонський, звичайно, але ду-уже великий. Як казали моя бабуся, “хай раз, та гаразд”.
СУБОТА, 3 ВЕРЕСНЯ. Мимоволі шукаю ознаки міського свята, згадую, як це відбувалося минулих років — день, ніч та ще кілька днів. І не лише пили-їли, були спортивні заходи, “Ніч музеїв”, масові гуляння з добровільним гуртуванням “за інтересами”. Нині — зась! Сусіди готові вбивати нас скрізь і в будь-якій кількості, тому не варто збиратись великими купами, та ще й попереджати про це заздалегідь. Скільки там до тієї ерефії? Кілометрів, мабуть, 50, якщо навпростець. Це по карті, а якщо за життєвими реаліями — безкінечна прірва.
НЕДІЛЯ, 4 ВЕРЕСНЯ. Та містяни все-таки нишком святкують. В Альтанці стоїть стареньке піаніно, воно вже кілька років з’являється тут дуже вчасно. Під’їхав самокатом хлопчик, років 11 -12, щось намагається награвати. “Ще не вмерла…” – співає стареньке піаніно. Хлопець задоволений.