Сумський дизайнер Дмитро Растворцев про шрифтові збочення та слобожанський дзен-буддизм

Анатомія літер. Сумський дизайнер створив новий шрифт

Про шрифтові збочення та слобожанський дзен-буддизм, про те, як «Собака Баскервілей» пов’язана зі шрифтовим дизайном і як невдача з замовленням допомагає вигравати міжнародні конкурси – у розмові з сумським дизайнером Дмитром РАСТВОРЦЕВИМ

Ви почали читати цю статтю, звично складаючи букви в слова, прагнучи швидше отримати нову інформацію. Але зупиніться і зверніть увагу саме на літери. В алфавіті їх 33, але написати їх можна по-різному – «А» може стати круглою, квадратною, з завитками або гострими готичними кутами. Крім літер у тексті зустрічаються розділові знаки, цифри, спецсимволи. А самі літери бувають ПРОПИСНІ і рядкові. Вирішувати, як саме виглядатимуть літери й інші знаки, буде шрифтовий дизайнер. І такі люди живуть серед нас, один з них – навіть у Сумах. Знайомтеся – це Дмитро Растворцев.

Щоб перерахувати його досягнення у галузі шрифтового дизайну, назви великих компаній, що замовляють йому шрифти, кількість перемог у престижних конкурсах та творчі проекти, не вистачить і газетної шпальти. Втім зазначимо, що його роботи експонувались в Нью-Йорку, Мехіко, Києві, Харкові, його ім’я увійшло в енциклопедію «Книга про буквы от Аа до Яя». Дмитро співпрацює з київськими агенціями Федорів та Banda, серед клієнтів – DisneyImaginations, Київстар, ICTV, NAMU.

Нещодавно Дмитро отримав премію на міжнародному конкурсі шрифту Morisawa Type Design Competition 2019, що проводився в Японії. У цьому році за звання найкращих змагалися 813 робіт з 53 країн світу (з них 258 – в категорії японські шрифти і 555 – в категорії латинські). Крім переможців почесні нагороди отримали ще три роботи, серед яких був і шрифт Дмитра Растворцева під назвою «DR Kruk». Тож наша розмова вийшла довга і жвава.

r: Навіщо створювати багато шрифтів? Які у них функції? Вони мають гарно читатися чи щось більше?
Дмитро Растворцев: Читабельність – це не єдина функція шрифта. Людині для існування треба вживати білки, жири, вуглеводи, які можна просто ковтати у вигляді пігулки. Але ж ми хочемо, щоб було смачно, щось таке з базиліком чи глутаматом натрія. Так і з шрифтом. Є усне і письмове мовлення. Коли ти розмовляєш, на співрозмовника окрім власне сказаного впливає тембр голосу, інтонація, гучність, ще й міміка. А коли пишеш, то використовуєш певний шрифт. У письмовому мовленні арсенал трохи інший. Хоча на письмі є також свої інтонації, можна написати «привіт, Сєрий», а можна – «доброго дня, Сергію». Можна смайли добавить. Щоб письмово «звучати» по-різному, можна обирати новий (інший) шрифт, а як не бажаєш, можна користуватися весь час одним.

r: Ну і добре – увімкнув TimesNewRoman і пиши собі на здоров’я…
Д.Р.: Times дуже непоганий шрифт, і в Майкрософті не дурачки сидять. (TimesNewRoman – шрифт по замовчуванні у Word Microsoft).
Люди звертаються до пластичних хірургів, чи роблять тату, чи стрибають з парашутом. Навіщо? Щоб виділятись, досягати мети, бути у тренді. Нові шрифти – для тих, хто не обмежує себе у виборі. Ми різні: хтось прагне собі 90-60-90, інший покупає золоті лофери з гострими носами, комусь треба одяг як у агентів зі шпіонських фільмів, щоб не відсвічувати. Для кожного з них є або буде свій шрифт.

Зараз Дмитро Растворцев працює над проектом, яким у разі втілення буде користуватися кожен дорослий українець

r: Яким має бути гарний якісний шрифт?
Д.Р.: Гарний і якісний – тут треба розділять. Гарний в сенсі красивий – це часто суб’єктивна оцінка. А якісний – це коли не глючить на принтері чи моніторі, відповідає галузевим стандартам.
Відома шрифтова дизайнерка Зузана Личко якось сформулювала один із законів типографійної культури: You read best what you read most («Ви читаєте краще те, що читаєте частіше»). Наприклад, той же Arial – не найкращий кириличний шрифт, як вважають фахівці, але всі до нього звикли.
Взагалі, я позиціоную себе як шрифтовика-збоченця, стараюсь експериментувати зі шрифтами: 60-90-60, стрибок без парашута, але золоті лофери з гострими носами! Ги-ги)). Тобто мої критерії краси в силу профдеформації можуть відрізнятися від середньої температури по лікарні.
Але я це розумію і, коли замовник в техзавданні ставить жорсткі рамки, йду назустріч, звісно. Хоча іноді після засмучуюсь: ех, таку красоту убили.

r.: Як ти захопився створенням шрифтів?
Д.Р.: Моя мама – художниця, а раз так, то і увагу з дитинства звик більше звертати на візуальні штуки. Вдома було багато книг, художніх альбомів. Крім репродукцій я звертав увагу на шрифти (книжки часто були іноземними мовами). Пам’ятаю одне шикарне чеське видання – Листи Модільяні, набрані курсивним Баскервілем…

r: Баскервілем?
Д.Р. (Посміхається.): Да! Єсть прикольна історія про Баскервіля – хочеш розкажу? Коротше, в Англії в XVIII столітті був такий Джон Баскервіль. По молодості був каліграфом та різав епітафії на надгробках, а потім переключився на друкарство та лиття шрифтів (букви для друку тоді виливали з металу). Ага, ну і він так удосконалив технологію: білий папір, тонкі деталі шрифта, контрастний набір, що в якийсь момент парламент Англії наложив на нього величезний штраф за те що “псує зір британській нації” (цитую по пам’яті, може бути не дослівно), і після того – справи у типографа пішли к закату, продав друкарню, поневірявся-бідував. Довго був забутий на батьківщині, хоча дав поштовх для розвитку шрифтарства в інших країнах. В XIX столітті відкопали його архіви, зрозуміли, що не все так однозначно, і той же Конан Дойл дав його прізвище одній з дійових осіб своєї повісті в знак пошани до видатного типографа. Тепер шрифти Джона Баскервіля – уособлення англійськості поряд зі шрифтами Вільямів Кезлонів (основа для TimesNewRoman) та Еріка Гілла (лондонська підземка).

r: Як ти зрозумів, що шрифтовий дизайн – це твоя професія?
Д.Р.: З’явився комп’ютер, і я почав малювати літери не в нотатниках, а у спеціальній програмі. У 2004 р., коли ще був живим Livejournal, побачив об’яву про конкурс шрифтів. Коли виграв, з подивом зрозумів, що шрифти цікавлять не тільки мене, є люди, які навіть готові платити за це. Виграний конкурс став потужним поштовхом, щоб я повірив у свої сили. До речі, на конкурс я тоді надіслав кілька робіт, і пізніше здивувався, що шрифти, над якими я “корпєл”, витратив багато зусиль – залишились непоміченими. А той, що намалював швидко, “лівою ногою”, якраз виграв. Часто робота, зроблена на одному диханні, виглядає краще, ніж вимучена.

r: В тебе є улюблений шрифт? З тих, що ти створив?
Д.Р. (Посміхається): Вони всі ок. Іноді, як попадаються, дивлюсь на них і думаю: «як же круто зроблено!». Правда, іноді важко донести цей меседж замовнику. Мабуть, один з моїх недоліків – не люблю повчати, тому не завжди вмію захистити проект перед замовником і переконати, що є хорошо і що єсть нехорошо. Але я такий собі слобожанський дзен-буддист – не прив’язуюсь до результатів праці і не жалкую, що довелося переробляти. До речі, іноді трапляється так, що відмова замовника – це якраз шанс, трамплін і навіть грошова премія. Нещодавно так і сталося.

r: Що ти маєш на увазі?
Д.Р.: На конкурс до Японії, де мене відзначили як лауреата, я надіслав шрифт, від якого відмовився замовник. Я ще під час виконання замовлення розумів, що у цього шрифта інше майбутнє. Аж пальці схрестив, щоб замовник його не викупив. Так і сталося. Але це саме той момент, коли ти відчуваєш, що шрифт класний, втім підтвердження цьому не маєш. Згодом трапився конкурс, і я отримав визнання від сучасних шрифтових гуру Сайруса Хайсміта и Метью Картера.

r: Один шрифтовий дизайнер сказав, що ця професія – мікс з 5% таланту та 95 % пекельної праці. Ти згоден?
Д.Р.: Та чого пекельної? Сидиш собі з чаєм за монітором, соваєш вузлики літер. Якщо робота до душі – це рай, а не пекло!)

r: Ти збираєш фотоколекцію різних написів зі стін, вивісок, об’яв. Навіщо?
Д.Р.: Це моє давнє захоплення. Я сам фотографую, дещо надсилають друзі. Художник – він колекціонер, а я – справжній Плюшкін, мабуть, думаю, що десь знадобиться. Рукодільні написи все більше витісняються комп’ютерними. Комп’ютерні – часто точніші, правильніші, але часто безликі. А те, що зроблено руками, зберігає тепло, душу автора, можливо, наївність, але людяність.

r: Жителі Сум могли десь у повсякденному міському житті бачили твій шрифт?
Д.Р.: Могли. Часто, виконуючи замовлення, я підписую договір про нерозголошення інформації, так що не можу говорити конкретно. Мої букви можна бачити на вивісках, на товарах з супермаркету, в телевізорі. Прикольно, йдеш такий по вулиці: о! це я малював)).

r.: А взагалі скільки ти шрифтів зробив?
Д.Р.: Не рахував. Може, 50.

r: Чого від тебе чекати у найближчому майбутньому?
Д.Р.: Зараз працюю над шрифтом для резонансного проекту, але знову ж таки – в мене договір про нерозголошення. Ось цей шрифт, думаю, вже точно побачать сумчани (власне, як і всі жителі України). Та зможуть не тільки бачити, а й користуватися. Але не будемо квапити події.

Ксенія Соболєва
Панорама №31-2019