Люди Сумщини. Історія родини полоненого моряка Богдана Небилиці (фото)

Три місяці вони дізнаються про свого сина з новин та чекають на його повернення. Батьки одного з полонених моряків, захопленого росіянами бронекатера «Нікополь», Богдана Небилиці мешкають на Сумщині. Зі “Спецкором” поділилися чуттєвими спогадами із дитинства малого Богдана.
Село ГлАзове – крайня точка на межі Сумської та Чернігівської областей.
Нині тут близько 200 людей, а більшість хат порожні. Тут і зростав малий Богдан, до речі, єдиний із таким іменем на все село.
Тато – сільський голова в селі Глазове, мама – соціальний працівник там же. Родом Валентина із Львівської області.
«Богданом дід назвав, дуже хотів саме таке ім’я. Богом даний. І я тоді вже кажу – давайте Богдан, і всі підтримали. До останнього нам сказали, що дочка третя буде, а тоді в роддомі … виявилося, що син народився у рубашці, як кажуть, пльонкою замотаний. І такі діти, мені казали, що вроді би як щасливі, що на світ народилися», – Валентина Небилиця, мати полоненого моряка
Про море та військову службу хлопець мріяв з дитинства, згадує батько. Богдана тягло на пригоди, але навчався відмінно. Після школи склав іспити до 5-ти вузів, у всі вступив. Утім, обрав Севастопольський військово-морський ліцей.
Із вибором Богдан таки не помилився. Довів, що носить гідно звання військового.
У 2014 році Небилиця – в рядах курсантів, які під час анексії Криму підняли прапор України та заспівали гімн у відповідь на загарбницькі дії «зелених чоловічків».
Тоді батьки зрозуміли, що їхній син із юнака став справжнім чоловіком, готовим захищати свою батьківщину до останнього. Тато згадує, як напередодні війни купили Богдану мотоцикл, бо хлопець завжди мріяв про такий.
«Коли Богдан приїздив додому, то їздив на мотоциклі. А коли почалася війна, зателефонував мені. Каже, приїдуть хлопці з Айдару. Батько, віддай мотоцикл. Хлопці приїхали на бусіку, ми його кинули, коляску окремо. І я зрозумів тоді, що Богдан уже не пацан», – Павло Небилиця, батько полоненого моряка
На службу рідним ніколи не жалівся. Матері говорив, що все добре. Лише батько знав, що син на “Нікополі”.
25 листопада, за інформацією ВМС ЗС України, російський корабель протаранив український буксир, коли той переходив з одеського порту до порту Маріуполь.
Росія та Україна звинувачують одна одну в провокації. Українська сторона стверджує, що заздалегідь повідомила росіян про те, що два броньовані українські катери та буксир йтимуть з Одеси до Маріуполя Керченською затокою. У Москві ж заявляють, що українська сторона порушила кордон.
Інцидент став черговим загостренням відносин між Україною та Росією, яка анексувала Крим у 2014 році та згодом збудувала міст через Керченську затоку.
Зараз в російських застінках перебуває 24 українських моряки. І усі вони залишаться там ще принаймні до кінця квітня – так вирішив московський суд. Із зовнішнім світом українці спілкуються переважно через адвокатів, адже побачень з рідними полоненим не дають, а листи із дому доходять далеко не всі.
На одинці зі своїм лихом Небилиці не лишилися. Батьків підтримує все село, район, область. Та бажають Богданові скоріше повернутися додому.
P.S. Днями родина Небилиць поповнилася. На світ з’явився ще один Богдан, названий на честь славного дядька-моряка.
«Віримо, надіємся, що це колись має завершиться, наш син повернеться, продовжить військову справу, як і мріяв», – Павло Небилиця, батько полоненого моряка