Фестивальне відлуння. JazzBez у Сумах (Фото)

Міжнародний фестиваль джазової музики JazzBez, що відбувся у Сумах під завісу минулого року, став яскравою подією у культурному житті міста

Загалом Jazz Bez – це масштабний джазовий марафон, що вже 18-ий рік поспіль на початку грудня об’єднує 19 міст України та Польщі. Другий рік поспіль місто Суми долучається до фестивалю.

Плей-лист фестивалю
Упродовж трьох незабутніх днів 9-11 грудня сум’яни насолоджувалися виступами музикантів зі США, Німеччини та Польщі.

Відрився фестиваль концертом, де спочатку на «розігріві» грали двоє сумських колективів. А саме: джаз-гурт All blues (дитячої музичної школи №2, керівник Станіслав Островський, вокал Катерина Сорока) та з гурт музучилища ????. Ці молоді сумські музиканти минулого літа успішно виступили на джазовому фестивалі у Вінниці, де отримали престижні нагороди – перше місце та гран-прі. Далі у ході першого фестивального вечора був виступ гурту Aleksandra Kutrzepa Quartet (Польща). У другий фестивальний день сумська публіка приймала заокеанських гостей – Ark Ovrutski New York Quartet feat. Benny Benack (США).

Розмова з гостями
Неперевершеним завершальним акордом Міжнародного фестивалю джазової музики JazzBez став концерт інтернаціонального етно-джазового бенду Leléka. Нам вдалося взяти ексклюзивне інтерв’ю в учасників гурту Leléka. У його складі виступають студенти з Німеччини з Дрезденської консерваторії. Чарівна солістка Вікторія Корнікова родом з України, двоє музикантів мають німецьке походження – Роберт (Robert Wienröder, фортепіано) та Якобс (Jakob Hegner, ударні), а Томас (Thomas Kolarczyk, контрабас) прибув з Польщі. В основу музики, яку створюють ці молоді красиві люди, покладено відомі народні пісні з України, що вдало поєднується з сучасним європейським джазом. Талант і сміливість в імпровізаціях, виконавський професіоналізм, помножені на неповторний український мелос, яким захоплюється весь світ, справляють на публіку магічне враження. Наша розмова відбулася відразу після виступу гурту перед сумською публікою. Пані Вікторії люб’язно взяла на себе роль перекладача. Вона нам допомагала почути думки та враження від концерту Роберта, Якоба й Томаса.

R: Пані Вікторія з,відкіля ця мистецька сміливість, з якою ви, як солістка, виконуєте авторські версії українського музичного етносу?
Вікторія: Не знаю. Все, що відбувається, трапляється в життя, все віддзеркалюється у музиці. Можливо, так трансформується у творчість мій життєвий досвід, коли переповнюють сильні емоції. Бо насправді я не дуже гарно знайома з українським народним фольклором. Я родом з Дніпропетровщини, міста Першотравенськ. У дитинстві чула українські пісня, які мені завжди імпонували. Після навчання на акторському факультеті (Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого), коли стала працювати у Київському молодому театрі, почався процес більш глибшого пізнавання, розуміння народної творчості. Наразі я навчаюся в Німеччині в Дрезденській консерваторії на 3 курсі, де навчаються і мої колеги з гурту Leléka.

R: Як ви опинилися в Німеччині?
Вікторія: Мене занесла доля. В Україні є ґрунтовне вивчення класики, а я давно мріяла навчатися у Європі, бо відчувала й розуміла, що там трішки інший рівень саме джазової музики. Мені пощастило – я цього досягла.

R: Вікторіє, а як вам вдалося переконати молодих музикантів з Німеччини співати й грати українські народні пісні?
Вікторія: Навпаки – це вони мене умовили. Одного разу на якомусь на джейм-сейшені я заспівала українську народну пісню. І мої студентські друзі відразу напали на мене: «Все, робимо гурт!». Вони самі організовували перші репетиції. Я спочатку віднікувалася, казала: «Я не можу, не знаю». Через півроку спроб-репетицій з’явилася можливість виступити на концерті перед публікою. Треба було знайти басиста я написала Томасу велике повідомлені в інеті, мовляв, він нам дуже потрібен. Томас погодився. Ми виступили, усім дуже сподобалося, і з того моменту ми разом. Так ми створилися і вже 2,5 роки працюємо. Окрім Leléka мої колеги паралельно, порізно грають у різних гуртах. Це специфіка Берліну, де музичне життя буквально кипить, кишить. Музиканти одночасно можуть брати участь у 7-8 музичних проектах.

R: Які враження від сьогоднішнього виступу?
Вікторія: Ми отримали неперевершені враження. Сумський глядач прийняв нас у свої обійми. Особливо після другої половини концерту з’явилися нові емоції, енергетика. І під час фінальної, колискової пісні мені здалося, що у залі сидять мої маленькі дітки, а я, як мама, заколихую їх. У фойє після концерту відбулося щире спілкування, обійми, купляли наші диски, робили спільні селфі, й усе було незабутньо, щиро й тепло.
Роберт: На початку концерту я був налаштований скептично, оскільки неочікувано для мене мав грати на електронних клавішах замість рояля. Але потім, коли почав грати на сцені й почув, який йде звук, як добре нас «ведуть звукачі», я заспокоївся й зрозумів, що все добре, все класно. Й, власне, в електронного піаніно є своя перевага – цей інструмент завжди перфектно налаштований, не фальшивить.

R: Так, Роберт нам здавалося, що ви кайфували сьогодні на сцені?
Роберт: Я не знаю, я ж не спостерігаю за собою, не бачу себе з боку. Коли я граю, я увесь у музиці. Хоча дійсно, мені здалося, що сьогодні було якось по-особливому кайфово: красива глядацька зала, теплі серця публіки.
Томас: Відчувався внутрішній рух, і були чудові моменти єднання зі слухачами в музиці, які до цього ми ніколи не переживали. Так, сьогодні й у мене були виняткові відчуття.

R: У вас є подальші плани виступати на JazzBezі?
Вікторія: Якщо нас запросять – то ми хочемо! Так-так! (Голосно й дзвінко сміється.)

R: Чи порівнювали ви як професійні музиканти німецькі та українські народні мелодії?
Томас: Для мене українські мелодії набагато сильніші, емоційніше, ніж німецькі. Якщо чесно, то в німецькому фольклорі мені невідомо, чи є такі ж глибокі за смислом, музичною палітрою пісні, як українські твори, котрі ми виконуємо.
Роберт: У німецьких піснях переважають маршеві ритми, надто бравурний настрій, на кшталт «у нас все чудово і все тра-ла-ла». Багато мажорних, бойових, простих мелодій. А в українських піснях присутні мінорні, складні звучання, світла меланхолія, глибинна філософія. В українському мелосі заворожує багате різноголосся ритмів, нестандартні складні музичні інтервали.
Вікторія: Можливо, так історично склалося, бо українці більше страждали, важко виборювали свою свободу. Нас дуже пригнічували.

R: За два роки вашого існування чи згадаєте подію, яка стала для вас значущою як для мистецького гурту?
Вікторія: Минулого року у нас відбувся концерт у Слов’янську, де не так часто вступають артисти. Там відчувався страшенний «голод за музикою» і гостра потреба в мистецтві. Як правило, у великому місті такого ніколи не побачиш, не відчуєш, бо люди мають доступ до культури, більший вибір. А можливо, так сталося ще й тому, що жителі Слов’янська спільно пережили страшні події, втрати. Нам запам’ятався цей виступ назавжди. Атмосфера була чудова, якась неймовірно наелектризована тиша в залі. Глядачі стоячи аплодували, довго не відпускали нас зі сцени після концерту. Під час цього виступу у нас склалося вражання, що ніби то в невеличкій глядацькому залі Слов’янська знаходилося мільйон всесвітів і нам вдалось музикою ці світи відкрити, поєднати та зазвучати разом як симфонія. Дійсно, перший тогорічний тур Україною нас реально об’єднав ,й ми відчули, що ми родина й готові рухатися далі разом.

R: Хлопці, а що ви б хотіли додати до слів вашої солістки
Вікторії?
Роберт, Томас, Якобс: Та власне нічого. Вона відповіла дуже правильно й точно. Вона гарно сказала.

R: Які ваші творчі плани?
Вікторія: Одного разу нам запропонували зіграти концерт, який мав відбутися через 1,5 роки. І тут ми обурилися: «Ну от почалося – вже хтось хоче нас загнати в якісь рамки, розпланувати наше життя на півтора року наперед. Ні. Ми так не хочемо». Томас сказав: «Я не знаю, чим я буду займатися через півтора року, а може у мене буде вже купа дітей? А Роберт його підтримав: «Дійсно, як ми можемо це знати? Можливо, на той момент ми будемо жити разом в Україні, усі в одному великому будинку. У нас будуть корови, коні, господарство і музична студія, де ми будемо творити новий альбом!» (Усі наші співрозмовники весело жартують і лукаво усміхаються.)

Діалог мотивами джазу
Організатор Міжнародного фестивалю джазової музики JazzBez у Сумах Ольга КОВАЛЕВСЬКА розповіла, чим він запам’ятався.
Для багатьох сум’ян, а особливо для любителів мистецтва, професійних музикантів ці фестивальні дні стали незабутніми.
За словами Ольги Ковалевської, яка другий рік поспіль займається організацією JazzBez у Сумах, фестивальне життя тривало до і після концертів, можна сказати, без антракту. Це були «незабутні ночі та дні, заповнені джазовим драйвом». Пані Ольга відзначає що усі колективи, котрі прибули до Сум, викликали бурю позитивних емоцій, вражень.

«Глядачі були у захваті від кожного виступу музикантів, котрі представили креативні джазові проекти. Найбільш значущим мистецьким рефреном цьогорічного фестивалю стала участь сумських гуртів у JazzBez-2018, – відзначає наша співрозмовниця й продовжує: – Для мене, як організатора заходу, незабутнім, надзвичайно хвилюючим став спільний джей-сейшен. Це стало моментом істини, мистецького єднання і взаємопроникненням, коли імпровізували юні сумські музиканти поряд з нью-йоркськими супермайстрами».

Як відомо, подібні спільні джейсейшени – це традиційна форма спілкування на джазових фестивалів та є чудовою школою для молодих музикантів. На думку організаторів вечірки, досвідчених музикантів, у тому числі й керівника джаз-бенду «Араміс» Володимира ПРИХОЖАЯ ,сум’яни продемонстрували високий рівень виконавської майстерності. Є усі підстави сподіватися, що наступного року наші юні таланти увійдуть до фестивальної програми JazzBez-2019.

І якщо ми вже заговорили про майбутнє то організатор заходу Ольга Ковалевська відзначила, що майбутнє фестивалю JazzBez-2019 у Сумах повністю залежить від позиції обласного управління культури, міської влади та місцевих бізнесменів.

«Нинішнього року з боку цих структур ми зустріли повне нерозуміння, навіть ігнорування щодо пропозицій, які ми направляли і в усній формі, і на офіційному рівні, через канцелярії. Маю визнати, лише завдяки величезній та всебічній підтримці (технічній, фінансовій) мого однодумця й співорганізатора Дениса ПОЛАКА фестиваль відбувся й приніс чудову позитивну промоцію нашому місту».

Візитівка фестивалю
Рік заснування Jazz Bez – 2001 р. Відтоді кількість виконавців, які грали тут, перевищила тисячу! Щороку фестиваль розширює межі та запалює на своїй мапі все нові та нові міста.

Засновниками фестивалю є мистецьке об’єднання «Дзиґа» та Польський інститут в Києві. Серце Jazz Bez уже вісімнадцятий рік б’ється у Львові, в мистецькому об’єднанні «Дзиґа», що є його ідеологічним та організаційним ядром. А також цього року до організації заходу долучився київський клуб 32 Jazz Club у тісній взаємодії з Old Fashioned Radio.

Загалом, у 2018 році XVIII джазовий фестиваль Jazz Bez пройшшов в 11 містах України та 4 містах Польщі.

Він об’єднає довкола джазу Київ (8 днів), Львів (6 днів), Одесу (3 дні), Суми (3 дні), Харків (2 дні), Маріуполь (2 дні), Тернопіль (3 дні), Луцьк (3 дні), Рівне (2 дні), Дрогобич (2 дні), Краматорськ (1 день), Кропивницький (1 день) та польські Вроцлав (2 дні), Перемишль (3 дні), Люблін (1 день), Новицю (1 день).

Олена Шевченко
Панорама №4-2019