Виховання по-українськи

Чи можна в Сумах виховати україномовну дитину

Виховання україномовного суспільства – сьогодні справа невдячна і потребує не одного десятка років. Але це проблема загальнодержавного рівня. А як щодо власної дитини? Чи реально виховати україномовного українця в українському місті Суми на початку ХХІ ст.? Звичайно, що так. Але, як показало наше невеличке дослідження, це потребує великих зусиль і неабиякого бажання та терпіння.

Колискова для Олеся
Депутат Сумської міської ради Алла ЯРОВА для свого синочка Олеся просто «матуся», і, звертаючись до неї, він вживає виключно українську мову. Алла Григорівна розповідає: «Я ще в процесі, тому точно не знаю, яким буде результат. Проте коли для обох батьків базова українська – дитина її переймає. Особливо, якщо таке виховання є свідомим вибором мами і тата. Авжеж, наразі важко протистояти впливу російської». Проблема в тому, вважає Алла Ярова, що держава в цілому не зацікавлена у популяризації рідної мови. Наприклад, нещодавно вона хотіла записати сина до гуртка при Палаці дітей та юнацтва. Не дивлячись на те, що там існує три групи, які працюють в різний час та дні тижня, альтернативи російській мові немає. Стосовно якісного українського медіапродукту Алла Григорівна говорить, що все доводиться замовляти в Києві. «У нас у місті щось знайти майже неможливо. Колискові, лічилки, навіть мультики рідною мовою, як не парадоксально, дефіцит», – говорить вона.

Небайдужі горобці
Коли дитина вже доросла, українська мова стає свідомим вибором. Так сталося в родині ОПАРІЙ. І старшу доньку Яну, і молодшу Оксану в Сумах добре знають. Яна – студентка-активістка, працює в Сумській ОДТРК, і у неформальному спілкуванні користується російською. Оксана ж закінчує школу та бере активну участь у житті міста – минулого року навіть стала кращим волонтером акції «Серце до серця», і користується виключно українською. «У нас вдома всі розмовляють українською, – розповідає Яна. – Нам зручно, адже Оксана завжди спілкується лише українською, а я автоматично переходжу, тим паче, що вона одна з небагатьох людей, яка дає мені щастя спілкуватися українською! Ну а мамі ми вибору не залишаємо – трохи суржик проскакує, але ми її виправляємо».
Дівчат виховувала бабуся, тому першою, найбільш звичною для них мовою був суржик. Однак ще навчаючись у дев’ятому класі, Яна почала проявляти ініціативу, неодноразово повторюючи вдома: “Давайте говорити українською”, але її ніхто не підтримав. Після того, як Оксана тричі побувала в патріотичному таборі “СІЧ”, вона звикла до української і, так би мовити, почала прививати любов до мови і родині.
На запитання, чи не почувається Оксана білою вороною, вона з гумором відповідає: «Якою там вороною? Небайдужим горобцем!» Дівчата переконані, що українська мова скоро увійде до активного лексичного запасу молоді і розмовляти нею буде не просто потребою часу, але й модною тенденцією. А поки що українська тримається завдяки зусиллям саме таких дівчат – небайдужих горобців…

Скільки коштує українське?
У сумських магазинах співвідношення російськомовної та україномовної книжкової продукції приблизно 60% до 40%. Дитяча література представлена творами як українських авторів, так і перекладами. Придбати якісну дитячу книжку українською можна від 35 грн. і дорожче. Продавці магазинів стверджують, що сьогодні мовна політика при виборі літератури турбує батьків значно менше за цінову.
Зовсім по-іншому виглядає ситуація з дисками – їх фактично немає на полицях магазинів. І справа не в попиті на український продукт, а в тому, що в Україні бракує людей, які б займалися дубляжем. Якщо україномовні диски таки з’являються, то лише невеликими партіями, і швидко знаходять свого покупця. До речі, незважаючи на ґвалт навколо дубляжу фільмів українською, відвідуваність кінотеатрів з кожним роком зростає. Станом на 1 грудня 2011 р. касові збори в Україні зросли на 25%, а кількість глядачів у кінотеатрах збільшилася на 15%. При цьому дубльовані українською фільми глядачі відвідують охочіше, бо, як правило, якість дубляжу знаходиться на високому рівні.

Чому сумчани не говорять українською?
Старший викладач кафедри педагогіки та інноваційних технологій Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та координатор краєзнавчих проектів Центру соціально-гуманітарного розвитку “Рідний край” Юрій П’ЯТАЧЕНКО вважає, що на прикладі Сум можна простежити цікаву мовну ситуацію: у першій половині ХХ ст. мешканці міста в основному вживали слобідську говірку, і лише чиновники спілкувалися російською. «Починаючи з 60-70-х рр., коли до міста почали переселятися селяни, вони запозичували говірку, наближену до мови чиновника, а не до мови сумського містянина. Селянин мав за взірець не ближчу до нього мову, а мавпував мову тодішньої еліти. Це було смішно. Парадоксально, але російська мова зазнала найбільших втрат саме в цей період. У сумському варіанті вона звучала як мова Шельменка чи Свирида Голохвастова», – розповідає Юрій Васильович.
Десь у 90-ті, з відновленням української державності, державні інституції перейшли на функціонування українською, і у перше п’ятиріччя незалежності на вулицях і в неформальному спілкуванні часто вживали українську. Це було відчуття оновлення, опритомнення, свободи. Соціально-економічні конфлікти і кризи останнього двадцятиліття у багатьох сумчан пов’язалися з українською складовою щоденного існування: ніби мова, культура, історія теж винні в тому, що нас спіткають негаразди. Тому на початку третього тисячоліття знову обмежується простір вільного, природного функціонування української мови.

Яка українська найбільш українська?
Часто людина вважає, що говорить українською, але наскільки її мова є дійсно українською, залишається питанням. По-перше, дуже багато помилок у вимові звуків (акання, оглушення дзвінких, м’яка вимова «ч»), у діловодстві багато кліше з російської. А коли помилки звучать з вуст диктора чи артиста, то дитина сприймає це і починає наслідувати, тому батькам потрібно уважно добирати дитині взірець для наслідування.
Якщо ж українською заговорить родина, найближчі друзі, будуть дотримані державні стандарти, то дитина не відчуватиме потреби спілкуватися суржиком чи російською.
Отже, шановні батьки, якщо ви наважитесь виховувати дитину рідною мовою, на вас чекає чимало труднощів, у тому числі й нерозуміння – мовляв, для чого ускладнювати собі життя? Але в підсумку ви отримаєте велику подяку від своїх дітей і втіху від добре виконаного батьківського обов’язку.
І це найменше, що ми можемо зробити для України.

Три правила від Юрія П’ятаченка для батьків, які хочуть виховати україномовну дитину:
Правило 1. Дитині необхідне мовне середовище, в якому спілкуються українською. Перш за все, так має бути в сім’ї та в навчальному закладі.
Правило 2. Батькам необхідно подолати відчуття мовної меншовартості і не соромитися в будь-якій ситуації говорити українською. Якщо батьки будуть підлаштовуватись під якісь кон’юнктурні моменти, у дітей виникатиме відчуття фальші.
Правило 3. Ніколи не примушуйте дітей розмовляти, дивитися, читати українською «з-під палки». Книги, диски, ЗМІ – лише ресурси увиразнення мовного середовища.

Справка: В основу того, як говорять телеведучі «Вікон» на каналі СТБ, покладено окремі елементи першого уніфікованого українського правопису Скрипниківського, який мав за мету спробу поєднати мову Центральної і Західної України.

Цифри: 53,3% українців послуговуються в побуті українською мовою, російською спілкуються 44,5%. Проте голова соціологічної служби Центру Разумкова Андрій БИЧЕНКО говорить, що потрібно враховувати певні регіональні відмінності: у центральних та західних областях — більше української, на півдні та сході — російської. Дослідники також звернули увагу, що кількість тих, хто розмовляє українською в громадських місцях, значно менша від тих, хто послуговується нею в побуті. Також, згідно з даними опитування, 31,8% громадян України пишаються українською мовою; 56,6% вважають, що знання української мови обов’язкове для кожного громадянина України, а 38,2% визнають цю вимогу невмотивованою.

У Великобританії немає офіційно затвердженої державної мови. Навіть присягу в парламенті депутати можуть складати на вибір: англійською, валлійською чи ґельською.

В Уельсі всі підписи робляться спочатку валлійською мовою, а потім дублюються англійською.

Гелік проголошено офіційною мовою Шотландії тільки наприкінці XX ст. з утворенням шотландського парламенту. Був складений спеціальний словник, і парламент Шотландії розсилав словник “Парламентської гельської” безкоштовно.

У Фінляндії в 1922 р. прийнято спеціальний закон, який установив дві державні мови – фінську і шведську. З того часу жителі Суомі виборюють право на панівне місце для своєї рідної мови. Разом з тим в усіх школах країни викладається так званий «обов’язковий шведський», незважаючи на стрімке падіння його популярності.

Подібно до українського суржика в Білорусі теж існує змішана мова – трасянка. Її основою є російська лексика, однак з білоруською фонетикою та граматикою. Виникла вона як засіб спілкування між міським та сільським населенням Білорусі.

Сумішшю іспанської та англійської мов у США спілкуються вихідці з країн Латинської Америки. Їхню мову називають «спанглиш» (від назв мов Spanish та English).

Боротьба з вітчизняним виробником
Скандали навколо видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
Чи не єдине в Україні конкурентноспроможне україномовне видавництво дитячої книги піддають тиску з різних боків. У листопаді 2011 р приміщення, де працює видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», намагалися захопити рейдери. До кімнат вдерлися представники приватної фірми, офіс якої розташований поверхом нижче. Попри такі неприємні моменти існує багато суто технічних. Наприклад, видавець змушений, згідно діючих санітарних правил і норм, віддавати книгу на експертизу на стадії сигнального примірника. Сьогодні фактично не існує такого поняття, як сигнальний примірник, яке існувало, можливо, за радянських часів. Фактично, коли існує сигнальний примірник, весь тираж книги вже надрукований. У той же час в інших країнах існує практика сертифікації виробництва, тобто, якщо виробництво не порушує діючих правил, воно просто отримує сертифікат на рік, який дає йому право видавати кожну книгу без додаткового затвердження. Подібне ставлення, вважає Іван МАЛКОВИЧ, власник і директор видавництва , націлене не конкретно проти «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», а проти книжок українською як таких.

Знову про український дубляж
На початку 2012 р. в Україні відновилися нарікання на український дубляж, але тепер він виявився невигідним для представників влади. З 1 лютого Кабінет міністрів прийняв Постанову №168, згідно з якою скасовано вимогу про обов’язкове дублювання або озвучення фільму (будь-якою мовою!) на території України. 5 квітня на провідну студію кінодубляжу «Le Doyen Studio», яка забезпечувала більше 60% всього україномовного дубляжу іноземних фільмів для кіноринку України і є однією з кількох студій в Європі, сертифікованих для запису в системі Dolby, податковою міліцією було здійснено “напад”. В результаті “штурму” у студії вилучили комп’ютерну та звукозаписувальну техніку, що фактично унеможливило роботу студії. Податкова міліція звинуватила компанію у несплаті податків на загальну суму 18 млн грн., у що більшість громадських активістів не повірила. Власник «Le Doyen», український кінодистриб’ютор, власник мережі «Кінопалац» Богдан БАТРУХ впевнений, що справа не в податках. Він вважає, що таким чином влада почала боротьбу з україномовним дублюванням фільмів.
Уже 10 квітня під Кабміном розгорнулася широкомасштабна акція протесту, участь у якій взяли більше 300 людей, серед яких письменники, музиканти і навіть представники влади. Через кілька днів після “нападу” студія відновила свою роботу, а після акції Кабмін був змушений переглянути Постанову. Цікаво, що податківці стверджують, нібито техніку вони не вилучали.