Как в Сумах прощались с Александром Буйвало

Навіки у рідну землю… У четвер 16 серпня Суми провели в останню путь 28-річного старшого сержанта Олександра Миколайовича Буйвала – техніка 9-ї батареї 27-ї Сумської реактивної артбригади ЗСУ
Звичний вранішній шум середмістя обласного центру розітнули гучні клаксони автівок. О 9.40 вул. Харківською прослідував білого кольору «бус» із написом на лобовому склі й бортах «Вантаж 200», за ним довжелезна колона сумського «Автомайдану» під блакитно-жовтими прапорами. Містяни завмирали в тривозі й пошані. (А кількома годинами раніш скорбний кортеж шанобливо зустрічали на Успенській площі в Охтирці, а далі – в Тростянці).
Вервечка автомобілів через Покровську площу звернула на Петропавлівську, зупинилась на території військового містечка, де загиблого побратима з належними почестями зустріли військовослужбовці 27-ї Сумської РеАБр.
До слова. Ст. сержант 27-ї РеАБр Олександр Буйвало загинув 3 вересня 2014 р. поблизу с. Побєда Новоайдарського району Луганської області унаслідок ракетного обстрілу «братніми» «смерчами» із суміжної території РФ. Щоправда, пошукова команда останки ст. сержанта не виявила (побратими свідчили про пряме попадання), тривалий час боєць перебував у статусі «без вісти пропалого». Останки сержанта у жовтні 2017-го віднайшли пошуковці місії «Чорний тюльпан» та побратим Микола ТКАЧЕНКО, а влітку 2018-го й ДНК-ідентифікували. Наразі кількість безповоротних втрат «дев’ятки» після обстрілу 03.09.2014 офіційно становитиме 17 військовослужбовців.
Олександр Буйвало (18.07.1986-03.09.2014) – уродженець с. Товста Білопільського р-ну Сумської обл. У 2003 р. закінчив Товстянську загальноосвітню школу. Спеціальність токаря отримав в Сумському ПТУ-2. Із Міноборони України 15 жовтня 2010 р. підписав контракт на військову службу.
На плацу «в/ч А1476» велелюддя й море квітів, перевитих траурними стрічками. Сум’яни, делегації білопільців, роменців, конотопчан. Вцілілі під ворожими обстрілами побратими-артилеристи. Волонтери й армійці. Перші достойники міської та обласної влади. А біля закритої труни, вкритої державним прапором, Сашині найрідніші. Серця присутніх заходились від розпачливого голосіння Сашиної мами – Надії Іванівни БУЙВАЛО.
Церемонія прощання – патріотичні й шанобливі спічі комбрига 27-ї РеАБр полковника Валерія ІСМАЇЛОВА, голови Товстянської сільради Світлани ОМЕЛЯНЕНКО… Під тужливі звуки військового оркестру до закритої труни побратима вервечкою підходять артилеристи. Доторкнутись долонею – дати клятву й навіки проститись.
Урочисто – на плече – беруть домовину армійці, своє плече підставляє й комбриг. До воріт Центрального КПП на руках, а звідтам – на гарматному лафеті й у супроводі кілометрової поховальної процесії. До півтисячі сум’ян і армійців проводжають Захисника України до місця останнього спочинку, на Алею Героїв Центрального (Петропавлівського) кладовища. Рух транспорту припиняється, люди обабіч дороги завмирають у шанобі. Поліцейські екіпажі й військові біля облвійськомату віддають честь.
Ст. сержанта Олександра Буйвала поховали у другому ряді Алеї Героїв, якраз біля його бойових побратимів з дев’ятої батареї, котрі спочили у рідній землі у вересні 2014… Заупокійну літію за полеглим за Україну воїном Олександром правив єпископ Сумський і Охтирський владика Мефодій. По-пастирськи мудро владика наставляє в силах пережити страшне горе Сашиних рідних, а також усі українські родини, яких посиротила нинішня московсько-українська війна. Траурні квіти, сльози та вдячність – таким було прощання сум’ян із полеглим Українським Солдатом.
У невимовному горі за Олександром Буйвалом залишились мама, брати, дружина, чотирирічний син та п’ятирічна донька від цивільного шлюбу.
Тетяна ГОЛУБ, “Панорама” №34