Маргарита Ситник: «Нам — українцям – бракує, на мій погляд, почуття власної гідності та самоцінності»

Сьогодні ми прокладемо віртуальний місточок між рідною Сумщиною й Польщею. Гідом у цій подорожі стане сумчанка, наша колишня колега-журналістка Маргарита СИТНИК, яка нині працює у Варшаві спецкореспондентом каналу “1+1”. З вуст нашої землячки ми дізнаємося, чим живе наш західний сусіда та який польський досвід реформ може стати в нагоді українцям. Також Маргарита розкаже, за які кошти розбудовуються заможні та «бідні польські села», котрі мають чудові шляхи й зустрічають гостей своїм ошатним виглядом, сучасним ландшафтним дизайном й розкішними комунальними закладами.

Три роки польського досвіду
– У Польщі працюю третій рік, з 2015 року, коли телеканал “1+1” відкрив у Варшаві кореспондентський пункт для програми “Телевізійна служба новин”(“ТСН”) та для нашого англомовного каналу UkraineToday. Редакція запропонувала мені працювати тут спецкореспондентом. Пропозиція була несподіваною, бо вже рік працювала у київській редакції після вимушеного повернення з Росії. Їхати кудись знову не збиралася, але не втрималася від можливості прийняти ще один цікавий професійний виклик: нова країна, інша культура, аж дві іноземні мови – англійська, якою треба писати сюжети для UkraineToday, та польська, яку я зовсім не знала. До речі нам, сумчанам, польська дається значно складніше, ніж, наприклад, львів’янам, котрі у дитинстві мали можливість дивитися мультики польською мовою. Також захотілося побачити, як же живе Європа, куди ми так прагнемо.

Знов, як і в Росії, довелося з нуля організовувати корпункт – шукати помешкання, напрацьовувати ділові контакти та освоюватися у новому інформаційному просторі. Нині телеканал знімає для мене приміщення – квартиру, де я живу, одночасно вона є робочим офісом. Це стандартна практика для міжнародних корпунктів українських телеканалів.

Тематика сюжетів

– Коли їхала у Польщу, то ставила собі питання: “Про що буду знімати сюжети? У Польщі все ж спокійно, не так, як у Росії, де постійно щось трапляється”. Крім того, російський інформаційний простір для мене був знайомим, а у Польщі не знала, наприклад, прізвищ міністрів й депутатів, окрім ключових.
Як виявилося, даремно хвилювалася про брак тем для сюжетів, які ми створюємо разом з оператором Ігорем АНТОНЮКОМ. Наша з ним робота у Варшаві почалася напередодні парламентських виборів, де відразу з’явилося багато цікавих тем. До влади прийшла партія “Право і Справедливість” (“ПІС”)на чолі з Ярославом Качинським – братом загиблого у смоленській катастрофі президента Леха Качинського. У країні почалися зміни, які нині критикують в ЄС і навіть погрожують полякам санкціями. Їх претензії стосуються реформи публічних медіа та судів, на які значно збільшився вплив, контроль влади та відмова приймати біженців і т.д.
Загалом, окрім актуальних політичних і соціальних подій, ми створюємо багато сюжетів про польський досвід, який може бути корисний українцям. Наприклад, як тут організована переробка старої електроапаратури і як на цьому можна заробляти. Також є повчальний досвід з життя польських селищ, щоби показати українцям, як після децентралізації можна значно поліпшити своє життя. Для порівняння ми обрали найбагатшу гміну (громаду) за кількістю доходів на особу та й найбіднішу гміну, яка заробляє буквально на повітрі – за рахунок вітряків. Цей сюжет мав найбільший ажіотаж з тих, що ми зробили останнім часом. Бо дійсно вражає те, що як можна зробити для рідної місцевості, якщо влада має бажання і не краде. У найбагатших селах ми побачили будинок культури за 75 млн грн., спортивно-оздоровчий комплекс за 1 млрд 800 грн., де селяни двічі на місяць безкоштовно користуються басейном, саунами. При цьому у найбіднішій громаді є надсучасний дитячий садочок та якісні дороги, яким навіть Київ може позаздрити. У багатих селах гроші заробляються за рахунок електростанції, вугільної шахти, котрі залишилися у селах і працюють на користь громади. Якраз цей польський досвід реформ, децентралізації може стати в нагоді для України. А от бідні села живуть теж непогано, бо розвиваються коштом урядових чи європейських програм. Ці громади наперед складають перспективні стратегічні бізнес-плани й при оголошенні чергового траншу отримують солідні кошти на все, що хочуть побудувати. Тож, так звані бідні села нагадають красиву та ідилічну картинку. При цьому скрізь поляки виїжджають на заробітки до Скандинавії чи Великобританії та згодом повертаються на батьківщину.
Звісно, ми знімаємо сюжети й про українців, котрі живуть у Польщі, де, за даними з різних джерел, знаходиться від 1,5 до 2 млн наших співвітчизників. І я все частіше зустрічаю тут сумчан, котрі переїжджають до Польщі не лише працювати.

Актуально для поляків
– Найбільш активно у Польщі упродовж поточного року обговорювали зміни, які здійснює провладна партія. Люди виходять на мітинги, критикують президента Ярослава КАЧИНСЬКОГО та уряд у популізмі, у тому, що розсварилися із своїми сусідами – Німеччиною та Україною і ледь не в запровадженні диктатури. Раніше з польського суспільного телебачення можна було брати приклад, тепер ці новини виглядають як владна пропаганда. Ще показовим прикладом є об’єднання посади міністра юстиції й генпрокурора, що фактично сконцентрувало владу в одних руках – провладного міністра юстиції. Нині влада намагається впровадити судову реформу, яка теж збільшує її вплив на судову гілку влади, і Європейська комісія погрожує санкціями через це та інші дії ПІСу санкціями. Як для журналіста – це цікаві події, а з точки зору поляків – це серйозні іміджеві втрати для демократії, яку Польща теж тяжко виборювала.

Відчуй відмінність
Найбільша різниця між Росією і Польщею – у відчутті свободи. У Москві останні місяці роботи після анексії Криму і початку війни на Донбасі ставлення до українців різко погіршилося. Воно і до цього було зверхнім, а коли почався військовий конфлікт, то взагалі стало нестерпно працювати. Нас переслідувала поліція після зйомок, пару разів нас з оператором намагалися залякати затриманням через фейкові звинувачення. У Польщі, звісно, такого немає, і тут я відчуваю себе у безпеці. Більшість владних структур і поляків ставляться прихильно. Хоча інколи напрошуються неприємні паралелі через знову-таки нові владні реформи й через те, що нинішня історична політика Польщі призвела до погіршення стосунків з Україною. Йдеться про бажання польської влади змусити Україну визнати провину УПА у вбивствах поляків на Волині. Через таку партійну лінію ставлення до українців, які працюють у Польщі, погіршилось. Почастішали випадки коли польські націоналісти можуть побити наших земляків просто через те, що спілкуються українською мовою.

Сюжет на сьогодні
— Власне, зараз “сезон ялинок”, тому ми знімаємо приємні, як кажуть телевізійники, лайфові сюжети-бантики, які піднімають настрій, — про різдвяні ярмарки й традиції святкування Різдва у Польщі.
Чого бракує українцям?
Нам українцям, на мій погляд, бракує відчуття власної гідності та самоцінності. Часто, наслухавшись історій українців-заробітчан, яких нерідко роботодавці кидають на гроші або які добровільно погоджуються на рабські умови праці, розумію, що попри помаранчеву революцію і революцію гідності нам цієї гідності таки бракує. Ми ще не навчилися добре відстоювати свої права. Поляки довго терпіти не будуть – вони вимагають у роботодавця дотримання умов праці й сперечаються про кращі умови, без вагань подають в суд на комунальні обслуговуючі компанії (жеків тут немає), якщо ті щось не зробили в будинку, хоча з такою конкуренцією серед подібних фірм це відбувається нечасто. Тут є не просто розуміння, що чиновник має працювати для людей, а не навпаки, й тут це працює. І для стимулу чиновника, лікаря чи вчителя давати хабар не треба. У Польщі навіть в голову не прийде подарувати плазму на випускний вчителю чи коньяк лікарю. Хочеться, щоб все більше українців розуміли, що ми варті більшого.
Підводячи риску в інтерв’ю, Маргарита Ситник надіслала свої новорічні побажання своїм землякам: «Зичу усім сумчанам щастя, віри у себе і кохання!»

Нотатки до досьє
Маргарита СИТНИК закінчила фізико-математичний факультет Сумського педуніверситету ім. Макаренка. Вже на 5 курсі почала працювати кореспондентом на ТРК “Відікон”, потім у нашій газеті “Панорама”. У 2005 році поїхала підкорювати Київ. Так наша сумчанка почала працювати на телеканалі СТБ, де два роки обіймала посаду парламентського кореспондента. Згодом її запросив престижний канал 1+1 в Телевізійну службу новин (ТСН), де й нині успішно працює вже 10-тий рік. А третій сезон поспіль працює від цієї компанії спецкором у Польщі. Про особливості своєї нинішньої роботи Маргарита Ситник повідала наступне: «Ця країна стає усе цікавішою у плані новин. Для мене особисто вона приваблива тим, що тут більше можливостей подорожувати через велику кількість лоукостів. Я обожнюю подорожі, і зараз мій мозок включився у активне змагання й пошук чотирьох країни, які можна відвідати швидко і без великих втрат для гаманця. Майбутній маршрут має відкрити п’ятий десяток країн, котрі я відвідала із захоплюючими подорожами».

Олена Шевченко, “Панорама” №53